Health & Education

ЦИФРОВИЙ ТЬЮТОРИНГ ЯК СКЛАДНИК СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ З ІНВАЛІДНІСТЮ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СЕРЕДОВИЩІ ЗАКЛАДІВ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

2026-06-02T09:26:24+03:00

Метою професійної підготовки здобувачів медичної освіти є формування компетентних фахівців, здатних максимально реалізувати свій потенціал у професійній діяльності, враховуючи індивідуальні особливості та можливості студентів з інвалідністю. На сучасному етапі розвитку інклюзивної освіти та цифровізації навчання особливого значення набуває організація цифрового тьюторингу як цілісного механізму підтримки здобувачів з обмеженими можливостями здоров’я. Цифровий тьюторинг забезпечує психолого-педагогічний супровід, адаптацію студентів до освітнього середовища, інтеграцію у соціум та розвиток професійних компетентностей. У статті розглянуто ключові напрями цифрового тьюторингу, зокрема: діагностика потреб у просторовій адаптації, адаптація до логістики та маршрутів пересування у кампусі, оцінка ефективності взаємодії студентів із просторовим середовищем, інформаційно-консультаційна підтримка щодо архітектурної доступності, формування навичок самостійної орієнтації в навчальному середовищі та моніторинг просторової інтеграції. Окремо висвітлено роль цифрових технологій у створенні мультимедійних онлайн-кампусів, VR/AR-симуляцій, дистанційних платформ та онлайн-спільнот, що дозволяють здобувачам з інвалідністю ефективно адаптуватися та опановувати професійні компетентності. Механізмами налагодження цифрового тьюторингу для підвищення здобувачів з інвалідністю та особливими освітніми потребами у середовищі закладів медичної освіти визначено: монохромність засобів організації навчання всіма викладачами освітньої організації; мінімізація палітри засобів організації навчання – використання однієї платформи для організації навчання (LMS) та тьюторингу й одного застосунку для відеоконференц-зв'язку; розробка (використання) окремої версії системи електронного навчання для мобільних пристроїв; наявність окремих додатків систем відео-конференц-зв'язку для мобільних пристроїв (Android, iOS); забезпечення доступу здобувачів з інвалідністю та особливими освітініми потребами до записів онлайн-занять. Впровадження цифрового тьюторингу у закладах медичної освіти сприяє забезпеченню індивідуалізації освітніх траєкторій, підвищенню якості підготовки майбутніх фахівців та реалізації державної політики інклюзивності, що, у свою чергу, дозволяє здобувачам з інвалідністю здобувати медичну освіту на рівних умовах із іншими студентами та готуватися до професійної діяльності відповідно до сучасних вимог.

ВИКОРИСТАННЯ АДИТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИКЛАДАННІ НОРМАЛЬНОЇ АНАТОМІЇ ЛЮДИНИ

2026-06-02T09:45:51+03:00

У статті розглянуто застосування адитивних технологій, зокрема FDM (Fused Deposition Modeling) 3D-друку, для виготовлення навчальних макетів кісток людського скелета у контексті викладання нормальної анатомії. Проаналізовано можливості використання друкованих моделей для теоретичної підготовки та практичного навчання студентів медичних і фізіотерапевтичних спеціальностей. Визначено переваги застосування 3D-друкованих кісток для організації навчального процесу, практичних занять та екзаменаційного оцінювання. Окремо виділено перспективний напрям застосування таких макетів для підготовки пошукових груп, які здійснюють пошук та ідентифікацію загиблих воїнів. Обґрунтовано, що навчання таких груп із використанням реалістичних анатомічних моделей є критично важливим гуманітарним завданням, що сприяє збереженню людської гідності та національної пам'яті. Представлено конкретні приклади реалізованих навчальних комплектів та перспективи впровадження технології у вітчизняну освіту й гуманітарну діяльність

ПЕДАГОГІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНТЕРАКТИВНИХ ЦИФРОВИХ ПІДРУЧНИКІВ У ФОРМУВАННІ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ ТА КОГНІТИВНОЇ ЗАЛУЧЕНОСТІ СТУДЕНТІВ МЕДСЕСТРИНСТВА

2026-06-02T10:11:27+03:00

У сучасних умовах цифровізації освіти особливої актуальності набуває проблема підвищення навчальної мотивації та когнітивної залученості студентів спеціальності “Медсестринство”, що є важливими чинниками ефективної професійної підготовки. Інтерактивні цифрові підручники розглядаються як перспективний освітній інструмент, здатний активізувати навчальну діяльність студентів і сприяти глибшому засвоєнню навчального матеріалу. Водночас педагогічна ефективність інтерактивних цифрових підручників у підготовці майбутніх фахівців з медсестринства залишається недостатньо емпірично дослідженою. Метою дослідження є оцінка педагогічної ефективності інтерактивного цифрового підручника у формуванні навчальної мотивації та когнітивної залученості студентів спеціальності «Медсестринство». Дослідження було проведено за квазіекспериментальним дизайном із залученням 20 студентів, які були розподілені на контрольну та експериментальну групи по 10 осіб. У контрольній групі навчання здійснювалося з використанням традиційних навчальних матеріалів, тоді як в експериментальній групі застосовувався інтерактивний цифровий підручник. Рівень навчальної мотивації та когнітивної залученості студентів оцінювався до та після навчального втручання за допомогою стандартизованих опитувальників. Для аналізу даних використовувалися методи описової статистики, а також непараметричні статистичні критерії, зокрема критерій Вілкоксона для оцінювання змін у межах груп, критерій Манна–Уїтні для порівняння показників між групами та коефіцієнт рангової кореляції Спірмена для визначення взаємозв’язку між навчальною мотивацією та когнітивною залученістю. Результати дослідження засвідчили більш виражене зростання рівня навчальної мотивації та когнітивної залученості студентів експериментальної групи порівняно з контрольною; було виявлено позитивний кореляційний зв’язок між показниками навчальної мотивації та когнітивної залученості, що підтверджує їхню взаємопов’язаність у процесі професійної підготовки. Отримані результати свідчать про доцільність використання інтерактивних цифрових підручників у підготовці студентів спеціальності “Медсестринство” як засобу підвищення навчальної мотивації та активізації когнітивної діяльності. Водночас пілотний характер дослідження та обмежений обсяг вибірки зумовлюють необхідність подальших досліджень із розширенням вибірки та використанням додаткових методів оцінювання навчальних результатів.

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В РОЗРОБЦІ ПРАКТИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ З МЕДИЧНОЇ ХІМІЇ: ДОСВІД СТВОРЕННЯ РОБОЧОГО ЗОШИТА

2026-06-02T10:22:44+03:00

У статті розглянуто методичні аспекти застосування штучного інтелекту (ШІ) як інструменту розробки практичних навчальних матеріалів з медичної хімії. На основі власного досвіду створення робочого зошита для студентів магістратури за спеціальністю «Лікувальна справа» проаналізовано процес інтеграції ШІ (на прикладі моделі Grok) у підготовку завдань різного типу: алгоритмів виконання дослідів, розрахункових задач, моделювання біохімічних процесів і клінічно орієнтованих кейсів. Описано послідовність етапів роботи: визначення структури та компетентнісних цілей зошита, формулювання точних промптів для генерації контенту, первинна генерація матеріалів, експертна оцінка викладачами хімії та біології, систематичне редагування з метою забезпечення наукової коректності, безпеки лабораторних дослідів, відповідності освітній програмі та методичній доцільності для майбутніх лікарів. Виявлено ключові методичні переваги використання ШІ: суттєве скорочення часу на створення різноманітних завдань, підвищення варіативності та індивідуалізації вправ, можливість швидкої адаптації матеріалів до актуальних наукових даних і клінічних контекстів, генерація креативних ідей експериментів, які рідко зустрічаються в традиційних посібниках. Водночас висвітлено типові обмеження ШІ-генерованого контенту (неточності в термінології, надмірна, або недостатня складність, потреба в обов’язковій перевірці достовірності інформації) та ефективні способи їх подолання через багаторівневу перевірку та доопрацювання. Наведено конкретні приклади завдань: від початкового варіанту, створеного ШІ, до фінальної редакції з поясненням внесених змін і їх педагогічної обґрунтованості. Показано, як такі завдання сприяють розвитку клінічного мислення, навичок критичного аналізу та застосування хімічних знань у практиці доказової медицини. У висновках сформульовано практичні рекомендації для викладачів природничих дисциплін медичних закладів вищої освіти щодо оптимального використання ШІ: принципи ефективного промпт-інжинірингу, критерії експертної оцінки, раціональне поєднання ШІ-контенту з традиційними методами розробки матеріалів. Підкреслено перспективність подальшого розвитку таких підходів для створення інтерактивних та адаптивних навчальних ресурсів.

«СТУДЕНТОЦЕНТРИЗМ» ПРОТИ «НАВЧАННЯЦЕНТРИЗМУ»: БИТВА ПАРАДИГМ У СУЧАСНІЙ ВИЩІЙ ОСВІТІ

2026-06-02T10:32:32+03:00

Актуальність. У сучасній вищій освіті України, незважаючи на законодавче закріплення принципу студентоцентризму, на практиці відбувається його викривлення та трансформація у «клієнтоорієнтовану» сервісну модель. Це призводить до зниження академічних вимог, інфляції оцінок та пріоритету «задоволеності студента» над якістю здобутих знань. Мета ‒ критично проаналізувати конфлікт між поширеною моделлю «студент-клієнт» та фундаментальними цілями освіти; ввести та обґрунтувати альтернативну парадигму «навчанняцентризму», яка повертає в центр освітнього процесу когнітивне зусилля та здобуття глибоких знань. Методи. Дослідження базується на теоретичних методах: порівняльному аналізі парадигм, синтезі, концептуальній деконструкції. Використано аналіз наукових праць з когнітивної психології (концепції «бажаної складності» та «продуктивної боротьби») та нормативно-правових документів, що регулюють вищу освіту. Результати. У статті розкрито ризики псевдо-студентоцентризму, що веде до «інтелектуального комфорту» та знецінення дипломів. Запропоновано та визначено поняття «навчанняцентризму» як освітньої моделі, що пріоритезує не суб’єктивну задоволеність здобувача, а об’єктивний процес та результат навчання ‒ формування стійких компетенцій через подолання академічних викликів. Висновки. Вирішення конфлікту лежить не у поверненні до авторитарної моделі, а у синтезі. Запропоновано концепцію «студентоорієнтованого навчанняцентризму», де гнучкі та індивідуалізовані (студентоорієнтовані) методи використовуються для досягнення фундаментальної (навчанняцентричної) мети – глибокого розуміння та розвитку критичного мислення через свідоме когнітивне зусилля.

ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ» ДЛЯ СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ ТА ФАРМАЦЕВТІВ ЗДМФУ: ДОСВІД АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ ВОЄННОГО ЧАСУ

2026-06-02T10:42:19+03:00

Дисципліна «Охорона праці в галузі» у Запорізькому державному медико-фармацевтичному університеті (ЗДМФУ) відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх фахівців охорони здоров’я, зокрема фельдшерів-лаборантів, медичних лаборантів, провізорів та провізорів-косметологів. У мирний час курс традиційно зосереджується на виявленні виробничих ризиків, організації безпечних умов праці, запобіганні нещасним випадкам та дотриманні національних стандартів охорони праці. Однак повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році докорінно змінило освітнє середовище. Запровадження воєнного стану висунуло нові вимоги не лише до змісту дисципліни, а й до методів її викладання. Викладачі були змушені оперативно адаптувати навчальні програми до реалій війни, інтегрувавши теми поведінки під час обстрілів, заходів цивільного захисту, реагування на радіаційні та хімічні загрози, протоколів евакуації та надання першої допомоги в умовах обмежених ресурсів. Метою цього дослідження було проаналізувати педагогічний досвід викладання дисципліни охорони праці в умовах воєнного стану, окресливши застосовані підходи та основні виклики, з якими довелося зіткнутися. Матеріали та методи. Застосовувалася комбінація дистанційного та змішаного навчання. Для синхронних онлайн-занять використовувалася платформа MS Teams, а очні заняття проводилися виключно з дотриманням вимог безпеки та лише в приміщеннях, обладнаних укриттями. Навчальний контент було доповнено кейсами на основі реальних подій воєнного часу, відеоматеріалами з технік самопорятунку та елементами тренінгів психологічної стійкості. Дані для аналізу збиралися шляхом педагогічних спостережень, анкетування студентів та оцінювання результатів навчання. Результати показали, що оновлений зміст значно підвищив практичну цінність дисципліни. Студенти продемонстрували вищу мотивацію, усвідомлюючи безпосередню важливість знань із безпеки для власного життя та майбутньої професійної діяльності. Водночас цифрові платформи забезпечили безперервність навчання попри повітряні тривоги та перебої з електропостачанням. До головних досягнень можна віднести збереження якості освіти, розвиток навичок швидкого реагування та покращення емоційної стійкості. Висновки. Отриманий досвід підтверджує високу адаптивність медичної освіти в кризових умовах. Водночас існує потреба у подальшому вдосконаленні, зокрема у розширенні змішаних тренінгів з моделювання ситуацій та посиленні психологічної підтримки як для студентів, так і для викладачів.

ОРГАНЗАЦІЙНО-АЛГОРИТМІЧНІ ЗАСАДИ НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В ТАКТИЧНИХ УМОВАХ

2026-06-02T11:06:00+03:00

Сучасні збройні конфлікти високої інтенсивності характеризуються значною кількістю санітарних втрат, більшість з яких трапляються на догоспітальному етапі. Аналіз бойового досвіду, зокрема російсько-української війни, свідчить про суттєвий зсув у профілі травм порівняно з конфліктами 20-го століття. Спостерігається чітке переважання вибухових та осколкових травм, часто в результаті комбінованого артилерійського вогню та ударів безпілотників, що супроводжуються масивною кровотечею, травмами грудної клітки та складним пошкодженням основних кровоносних судин. Незважаючи на досягнення в хірургічній техніці, неконтрольована кровотеча залишається основною причиною смертності, якої можна запобігти, в тактичних умовах, що вимагає зміни парадигми негайного медичного втручання. У цій статті узагальнено сучасні організаційні та алгоритмічні підходи до догоспітальної допомоги з урахуванням міжнародних стандартів тактичної допомоги пораненим у бойових умовах (TCCC) та тактичної екстреної допомоги пораненим (TECC). Проаналізовано еволюцію протоколів первинної оцінки стану поранених, виходячи за рамки традиційного цивільного "ABC" до військово-орієнтованого алгоритму MARCH-PAWS та модифікованих алгоритмів CABC. Особлива увага приділяється національному алгоритму «KOLESO», який слугує спрощеним, але ефективним інструментом для середовищ з високим рівнем стресу. Ці протоколи надають пріоритет «Платиновим десяти хвилинам», підкреслюючи, що швидкість зупинки критичної кровотечі безпосередньо визначає фізіологічну життєздатність пораненого під час наступних фаз евакуації. Роль сучасних засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) та стандартизованих індивідуальних аптечок першої допомоги (ІАП) досліджується як трансформаційний фактор у рівнях виживання. Дослідження демонструє, що хоча сучасні засоби броні зменшують летальні проникнення в грудну та черевну порожнини, вони одночасно збільшують поширеність важких травм кінцівок та травматичних ампутацій. Цей зсув підсилює необхідність використання передових гемостатичних засобів, таких як бойова марля третього покоління та високоміцні пневматичні джгути. Крім того, у статті визначено фізіологічний вплив «Догляду під вогнем» порівняно з «Тактичним польовим доглядом». У ній досліджується, як інтеграція внутрішньокісткового доступу та раннє введення транексамової кислоти (ТК) протягом першої години після травми значно покращує гемодинамічну стабільність. Продемонстровано, що ефективність евакуації поранених (CASEVAC та MEDEVAC) безпосередньо залежить від якості стабілізації в місці травми (POI). Також розглядається концепція «тривалої польової допомоги» (PFC), оскільки сучасна електронна боротьба та перевага в повітрі часто затримують традиційні вікна евакуації, змушуючи немедичний персонал вести стабілізовані пацієнти протягом тривалого часу. Необхідність універсального навчання всього персоналу принципам самодопомоги та надання допомоги напарникам (SABA) обґрунтовується не лише як набір навичок, а й як стратегічний актив. Децентралізуючи медичні можливості, військові можуть пом'якшити обмеження «золотої години». На завершення, зменшення втрат, яким можна запобігти, у тактичних умовах вимагає цілісної інтеграції стандартизованих алгоритмів, високотехнологічних медичних матеріалів та суворого, повторюваного циклу тренувань, який імітує психологічні стресори сучасного поля бою.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ЧИТАННЯ ФАХОВИХ ТЕКСТІВ У ЗДОБУВАЧІВ НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

2026-06-02T11:17:20+03:00

У статті розглядається актуальна проблема формування навичок читання фахових текстів у здобувачів вищої освіти на заняттях з іноземної мови. Зростання глобалізаційних та цифрових процесів, а також інтеграція України до європейського й світового освітнього простору зумовлюють актуальність оволодіння студентами професійно орієнтованою мовною компетентністю. Авторкою розтлумачено базове для здійсненого дослідження поняття «навички читання фахових текстів», яке слід розглядати як складну когнітивну діяльність, що включає інтерпретацію, аналіз, синтез та критичне осмислення інформації. У статі окреслено ключові структурні навички читання фахових текстів, до яких належать лексико-термінологічні, граматико-синтаксичні, стратегічні, аналітико-критичні та інформаційно-комунікативні. Показано, що ефективна робота зі спеціалізованими текстами потребує поетапної організації навчальної діяльності: передтекстова підготовка (актуалізація знань, ознайомлення з термінологією, прогнозування змісту), текстова робота (ознайомлювальне, пошукове, вивчаюче та екстенсивне читання) та післятекстова діяльність (узагальнення, критичний аналіз, продуктивна робота з інформацією). У статті запропоновано приклади вправ для кожного етапу, включно із завданнями на співставлення, доповнення недостаючою інформацією, відповіді на запитання, правдивість та неправдивість тверджень тощо. Дослідження підкреслює міждисциплінарний характер формування навичок читання фахових текстів, поєднання мовної компетентності з професійними знаннями. Доведено, що описаний алгоритм дозволяє формувати у здобувачів не лише мовну, а й професійно-комунікативну компетентність, що є необхідною умовою їх успішної інтеграції у міжнародний академічний та професійний простір

НАУКОВІ ПІДХОДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАРМАЦЕВТІВ У КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

2026-06-02T11:25:06+03:00

У статті здійснено аналіз сучасних наукових підходів до вдосконалення професійної підготовки майбутніх фармацевтів у контексті інтеграційних процесів, що відбуваються в освіті та фармацевтичній галузі на глобальному рівні. Обґрунтовано необхідність оновлення змісту фармацевтичної освіти відповідно до сучасних міжнародних стандартів, вимог ринку праці та принципів міждисциплінарної взаємодії. Розглянуто компетентісний, інтегративний, інформаційний та особистісно-орієнтований підходи як методологічну основу підготовки фахівців. Визначено роль інтеграції теоретичної та практичної складових навчання, цифрових технологій, стимуляційного навчання та клініко-фармацевтичної практики у формуванні професійної компетентності майбутніх фармацевтів. Окрема увага приділяється впровадженню інноваційних педагогічних методів і технологій, таких як інтерактивне навчання, цифрові ресурси, а також розвиток науково-практичних компетенцій через участь студентів у дослідженнях та стажуваннях на підприємствах фармацевтичної галузі. Акцентовано увагу на розвитку критичного мислення, комунікативних навичок, етичної відповідальності та готовності до безперервного професійного розвитку. Доведено, що впровадження інтегрованих освітніх моделей сприяє підвищенню якості підготовки фахівців фармацевтичної галузі та їх конкурентоспроможності в умовах євроінтеграції. Стаття підкреслює, що інтеграція сучасних технологій та наукових підходів у процесі професійної підготовки фармацевтів забезпечує високий рівень компетентності та готовності фахівців до роботи у майбутній професійній діяльності

РЕПРОДУКТИВНА ПОВЕДІНКА МОЛОДІ: РОЛЬ СІМЕЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА МЕДИЧНОГО СУПРОВОДУ

2026-06-01T14:13:17+03:00

У статті досліджено особливості формування репродуктивної поведінки молоді, а саме роль сімейної комунікації, медичного консультування та соціальних чинників у формуванні свідомого ставлення до сексуального і репродуктивного здоров’я. Проаналізовано рівень обговорення інтимних питань в середині родини, звернення молоді до медичних працівників до початку статевого життя та після, вік сексуального дебюту, кількість статевих партнерів та основні шляхи комунікації щодо інтимних питань. Узагальнено результати власного опитування та порівняно їх із даними міжнародних наукових досліджень і аналітичних звітів у сфері громадського здоров’я та суміжно повязаних з цією тематикою джерел. У дослідженні використано результати анонімного анкетування 202 респондентів юнацького віку. Встановлено, що повноцінна комунікація між батьками та підлітками стосовно інтимних стосунків залишається недостатньо сформованою: лише частина молоді має можливість відкрито обговорювати ці питання в родині, тоді як значна частка респондентів отримує інформацію частково або взагалі не обговорює. Виявлено, що понад половина опитаних не зверталися до лікаря-гінеколога з профілактичною метою до початку статевого життя та після, що свідчить про недостатній рівень раннього медичного консультування. Проаналізовано також поведінкові аспекти репродуктивної поведінки молоді. Встановлено, що більшість респондентів уже мають досвід статевого життя, при цьому найпоширенішим віком його початку є пізній підлітковий період. Виявлено також наявність групи осіб із раннім сексуальним дебютом та кількома статевими партнерами, що може бути пов’язано з підвищеним ризиком інфекцій, що передаються статевим шляхом, та інших репродуктивних ускладнень. З’ясовано, що основним шляхом обговорення інтимних питань для молоді залишаються друзі та однолітки, тоді як звернення до батьків або медичних працівників відбувається істотно менше. Автори дійшли висновку, що недостатній рівень сімейної комунікації та обмежений доступ до профілактичного медичного консультування можуть негативно впливати на формування відповідальної репродуктивної поведінки молоді. Акцентується необхідність розвитку та впровадження освітніх і профілактичних програм, спрямованих на підвищення рівня репродуктивної грамотності молодого населення та активізацію ролі медичних працівників у питаннях сексуального і репродуктивного здоров’я.

ВПЛИВ ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ МАЛОГО ТАЗУ НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ПАЦІЄНТОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ

2026-06-01T14:27:24+03:00

Запальні захворювання органів малого таза є однією з провідних проблем сучасної гінекології, що має суттєві медичні та соціальні наслідки для жінок репродуктивного віку. Вони характеризуються інфекційним ураженням верхніх відділів статевих шляхів і асоціюються з підвищеним ризиком розвитку безпліддя, позаматкової вагітності, хронічного тазового болю та порушень психоемоційного стану. Сукупність цих ускладнень значно впливає на якість життя пацієнток, обмежуючи їх фізичне, психологічне та соціальне функціонування. Метою даної статті є узагальнення сучасних наукових даних щодо впливу запальних захворювань органів малого таза на якість життя жінок репродуктивного віку. У роботі проаналізовано літературні джерела, присвячені віддаленим наслідкам ЗЗОМТ, зокрема порушенням репродуктивної функції, формуванню безпліддя, хронічного больового синдрому та їх зв’язку з психологічним благополуччям і соціальною адаптацією пацієнток. Результати огляду свідчать, що перспектива майбутнього безпліддя є одним із найбільш значущих факторів, які негативно впливають на якість життя жінок із ЗЗОМТ. Встановлено суттєву варіабельність у сприйнятті безпліддя залежно від демографічних, культурних та репродуктивних характеристик, а також від попереднього досвіду проблем із зачаттям. Значна частина жінок, особливо з соціально вразливих груп, не звертається за спеціалізованою медичною допомогою через фінансові, організаційні та інформаційні бар’єри, що додатково погіршує прогноз і якість життя. Отримані дані підкреслюють необхідність комплексного підходу до ведення пацієнток із ЗЗОМТ, який має включати не лише своєчасне лікування інфекційного процесу, а й заходи, спрямовані на збереження фертильності, психологічну підтримку та покращення доступу до репродуктивної медичної допомоги. Подальші дослідження у цьому напрямку є важливими для розробки ефективних профілактичних і реабілітаційних стратегій, спрямованих на підвищення якості життя жінок репродуктивного віку

АУДІОКОГНІТИВНА ВІСЬ СТАРІННЯ: ІНТЕГРОВАНЕ БАЧЕННЯ ПАТОГЕНЕЗУ ПРЕСБІАКУЗИСУ І ДЕМЕНЦІЇ

2026-06-01T14:51:33+03:00

Глобальне зростання тривалості життя, зумовлене соціально-економічним і медичним прогресом, призвело до стрімкого старіння населення та збільшення поширеності вікової патології, зокрема пресбіакузису та деменції. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я, вже найближчими роками кожна шоста людина у світі буде старшою за 60 років, що актуалізує проблему поліморбідності та когнітивного зниження. Метою статті є систематизація та критичний аналіз сучасних доказових даних щодо спільних молекулярно-біологічних, судинно-метаболічних і нейрофункціональних механізмів пресбіакузису та когнітивних розладів. Для реалізації цієї мети було опрацьовано наукові публікації за останнє десятиліття у електронній базі даних біомедичних досліджень MEDLINE/PubMed. Акцентовано на роботах опублікованих англійською мовою, які мають високий індекс цитування. Встановлено, що вікова втрата слуху супроводжується послідовною дегенерацією зовнішніх і внутрішніх волоскових клітин, кохлеарною синаптопатією, вторинною нейрональною атрофією та перебудовою кортикальних структур. Нейровізуалізаційні дослідження демонструють порушення функціональної зв’язності між слуховими, когнітивними й асоціативними зонами кори, що корелює зі зниженням пам’яті та виконавчих функцій. Встановлено, що супутня судинна патологія, метаболічні порушення, зокрема гіперліпідемія, призводять до церебральної та кохлеарної гіпоперфузії, ендотеліальної дисфункції, порушення редокс-гомеостазу й іонного транспорту, формуючи спільну ішемічно-метаболічну основу аудіокогнітивної нейродегенерації. Сенсорна депривація зумовлює підвищене когнітивне навантаження та поступове виснаження когнітивного резерву, що підвищує ризик розвитку деменції. Аналіз показав, що пресбіакузис і когнітивні розлади слід розглядати як взаємопов’язані прояви єдиного патофізіологічного континууму старіння. Рання аудіологічна діагностика, корекція слухових порушень і оптимізація судинно-метаболічних факторів ризику, зокрема ліпідного профілю, можуть стати ключовими компонентами стратегії профілактики вікового когнітивного спаду

РІДКІСНІ ТА НЕСТАНДАРТНІ ПРИЧИНИ ГОСТРОЇ НЕПРОХІДНОСТІ ТОНКОЇ КИШКИ: ДІАГНОСТИЧНІ ТА ХІРУРГІЧНІ АСПЕКТИ

2026-06-01T15:03:12+03:00

Гостра непрохідність тонкої кишки (ГНТК) залишається актуальною проблемою сучасної хірургії через високий ризик ускладнень, діагностичних помилок та летальності, що вимагає постійного вдосконалення алгоритмів діагностики та лікування. Метою дослідження було вивчення нетипових та рідкісних клінічних проявів ГНТК, визначення причин виникнення цих станів і розробка патогенетично обґрунтованих підходів до діагностично-лікувальної тактики на різних етапах надання медичної допомоги. Матеріалом дослідження стали клінічні випадки 221 пацієнта з ГНТК, серед яких у 206 (93,21 %) випадках причиною був злуковий процес у черевній порожнині, у 7 (3,17 %) – защемлені грижі передньої черевної стінки, у 2 (0,9 %) – внутрішнє защемлення гриж, у 3 (1,36 %) – обтурація дистальних відділів тонкої кишки великими жовчними конкрементами, у 2 (0,9 %) – тонко-тонкокишкова інвагінація, у 1 (0,45 %) – стороннє тіло з некрозом кишки та у 1 (0,45 %) – грижа Спігелевої лінії. Аналіз клінічних даних показав, що нестандартні форми ГНТК супроводжуються атиповими симптомами, високою частотою помилкових діагнозів (до 39,82 % на догоспітальному етапі) та ускладнюють вибір оптимальної хірургічної тактики. Використання сучасних лабораторно-інструментальних методів, зокрема ультразвукового дослідження та комп’ютерної томографії, дозволяє підвищити точність діагностики та своєчасність хірургічного втручання. Різні клінічні випадки біліарного ілеусу, інвагінації, защемлених гриж та обтурації сторонніми тілами демонструють необхідність індивідуалізації оперативної тактики з урахуванням локалізації патологічного процесу, стану кишкових петель і супутньої патології. Особлива увага приділяється питанням профілактики післяопераційних ускладнень, своєчасного розпізнавання рідкісних етіологічних факторів та дотриманню стандартів хірургічної безпеки під час втручань. Результати дослідження підтверджують, що комплексний підхід до ведення пацієнтів із ГНТК, який включає ранню діагностику, патогенетично обґрунтовану хірургічну тактику та післяопераційний нагляд, сприяє зниженню летальності та покращенню клінічних результатів. Висновки роботи можуть бути використані при розробці клінічних протоколів, навчанні хірургічних спеціалістів та підвищенні якості медичної допомоги пацієнтам із гострою непрохідністю тонкої кишки

РОЛЬ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ОПТИМІЗАЦІЇ УЛЬТРАЗВУКОВОЇ ДІАГНОСТИКИ АДЕНОМІОЗУ ТА ЕНДОМЕТРІОЗУ ТАЗОВОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ

2026-06-01T15:29:29+03:00

Застосування штучного інтелекту (далі – ШІ) в медичній діагностиці відкриває нові можливості для підвищення точності, оперативності та ефективності обстеження пацієнток із гінекологічною патологією. Ультразвукова діагностика аденоміозу (далі – УЗД) та ендометріозу тазової локалізації залишається складним завданням через варіативність клінічних проявів, нечіткі межі уражених тканин та індивідуальні анатомічні особливості. Метою дослідження є всебічний аналіз ролі алгоритмів ШІ в оптимізації УЗД, підвищенні точності діагностичних висновків та зниженні ймовірності діагностичних помилок. На основі сучасних досліджень і міжнародних клінічних рекомендацій проаналізовано методи автоматизованої обробки ультразвукових зображень, застосування алгоритмів машинного навчання для ідентифікації патологічних змін у структурі ендометрію та міометрію, а також інтеграцію рішень ШІ в роботу лікаря-діагноста. Обґрунтовано доцільність застосування моделей глибокого навчання для автоматичного виділення зон ураження, прогнозування тяжкості захворювання та моніторингу ефективності лікування. Особливу увагу приділено клінічним перевагам упровадження ШІ, зокрема скороченню часу обстеження, мінімізації суб’єктивного впливу дослідника, підвищенню відтворюваності результатів та можливості раннього виявлення патологій, що істотно впливає на вибір індивідуальної терапії. Акцентовано також на економічній ефективності інтеграції ШІ, оскільки автоматизація процесу обстеження дає змогу оптимізувати робочий час персоналу та знизити витрати на повторні дослідження. Отже, поєднання клінічного досвіду лікаря та інтелектуальних алгоритмів сприяє створенню високоточної та надійної системи УЗД аденоміозу та ендометріозу, що відповідає сучасним вимогам персоналізованої медицини. Упровадження ШІ в рутинну практику обстежень гінекологічних пацієнток є важливим кроком до підвищення якості медичної допомоги та оптимізації ресурсів клініки

ВИВЧЕННЯ РІВНЯ ІНФІКОВАНОСТІ КЛІЩІВ ВИДУ IXODES RICINUS, ЗНЯТИХ ІЗ ДІТЕЙ

2026-06-01T15:37:08+03:00

У статті проаналізовано епідеміологічні особливості Лайм-бореліозу як однієї з найпоширеніших трансмісивних зоонозних інфекцій, що передається іксодовими кліщами та має медико-соціальне значення. Захворювання характеризується широким спектром клінічних проявів, схильністю до хронічного перебігу та складністю діагностики, що зумовлює необхідність детального вивчення факторів його поширення. Основну увагу зосереджено на ролі кліщів виду Ixodes ricinus у формуванні та підтриманні природних осередків інфекції, а також у трансмісії збудників комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato. Окремо розглянуто поширення супутніх кліщових патогенів, зокрема Anaplasma phagocytophilum і Borrelia miyamotoi, які можуть спричиняти коінфекції та ускладнювати перебіг захворювання у людини. Показано, що зростання захворюваності на Лайм-бореліоз зумовлене сукупною дією низки екологічних і соціальних чинників, серед яких провідну роль відіграють кліматичні зміни, підвищення середньорічних температур, подовження сезону активності кліщів, трансформація природних ландшафтів, процеси урбанізації та розширення рекреаційних зон. Значний вплив має також збільшення контактів населення, особливо дитячого, з природними біоценозами. Наведено результати багаторічних лабораторних досліджень іксодових кліщів, знятих з дітей упродовж 2017–2020 років, із визначенням рівня зараженості збудниками на різних стадіях їх життєвого циклу. Встановлено високий відсоток інфікованості кліщів бореліями та анаплазмами, причому найбільшу епідеміологічну небезпеку становлять німфи та статевозрілі самки, що пов’язано з їх біологічними особливостями, активністю та тривалістю кровосмоктання. Виявлено тенденцію до зростання частки інфікованих кліщів упродовж досліджуваного періоду, яка корелює зі збільшенням рівня захворюваності населення, зокрема в західних регіонах України. Отримані результати підтверджують актуальність систематичного моніторингу іксодових кліщів, оцінки їх зараженості патогенами та необхідність удосконалення профілактичних, діагностичних і просвітницьких заходів, спрямованих на зниження ризику інфікування людини кліщовими інфекціями.

ВІДНОСНА ВОЛОГІСТЬ ЯК ЧИННИК МІКРОКЛІМАТУ ТА ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНИ ТА ІТАЛІЇ

2026-06-01T15:54:37+03:00

Вологість повітря є одним із провідних екологічних чинників, що визначає якість внутрішнього середовища та стан здоров’я населення. Метою роботи було висвітлити та зробити порівняльний аналіз впливу різного рівня вологості повітря в приміщенні на здоров’я населення в Україні та Італії. Проведений пошук, систематичний огляд і метааналіз публікацій за допомогою баз даних наукової літератури MEDLINE, Scopus®, ResearchGate, PubMed та Google Scholar. У роботі узагальнено сучасні наукові дані щодо впливу вологості на функціональний стан респіраторної системи, поширення інфекційних агентів і формування безпечного мікроклімату житлових і громадських приміщень. Показано, що відхилення відносної вологості від оптимального діапазону мають двобічний негативний ефект. Зниження показників нижче 30–40% у період опалення асоціюється з дегідратацією слизових оболонок, порушенням мукоциліарного кліренсу, зниженням місцевого імунного захисту та підвищенням ризику передачі респіраторних вірусних інфекцій. Водночас підвищена вологість понад 60–70% сприяє конденсації вологи, розвитку плісняви та мікробіологічній контамінації повітря, що пов’язано з алергічними реакціями, загостренням хронічних респіраторних захворювань і погіршенням технічного стану будівельних конструкцій. Обґрунтовано, що кліматичні особливості регіону визначають характер ризиків: в умовах України актуальною проблемою є надмірна сухість повітря в опалювальний період, тоді як у країнах із середземноморським кліматом частіше спостерігається хронічно підвищена вологість. Оптимальним для підтримання здоров’я людини вважається діапазон 40–60% відносної вологості. Підтримання цього рівня потребує системного моніторингу та застосування інженерно-технічних заходів регулювання мікроклімату. Контроль вологості слід розглядати як важливий компонент профілактики інфекційних і неінфекційних респіраторних захворювань та складову стратегій громадського здоров’я.

ДЕСТРУКТИВНО-АДАПТАЦІЙНІ ЗМІНИ ЕКЗОКРИННОЇ ЧАСТИНИ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ ПРИ ТРИВАЛОМУ ПІДВИЩЕННІ ТИСКУ В МАЛОМУ КОЛІ КРОВООБІГУ

2026-06-01T16:12:46+03:00

Тривале підвищення тиску в малому колі кровообігу при легеневій гіпертензії та правошлуночковій серцевій недостатності супроводжується системною венозною конгестією, гіпоперфузією, хронічною гіпоксією та метаболічно-запальною активацією, що можуть уражати підшлункову залозу як орган-мішень. У роботі виконано огляд англомовних рецензованих джерел 2021–2026 рр. (PubMed/PMC, Scopus) із фокусом на механізми, які пов’язують кардіопульмональне перевантаження з деструктивно-адаптаційними змінами екзокринної частини підшлункової залози. Практичною метою огляду було сформувати клінічно придатну модель раннього виявлення ризику екзокринної недостатності у пацієнтів із тривалим підвищенням тиску в малому колі кровообігу та запропонувати орієнтири моніторингу. Показано, що прямі дослідження зв’язку «легенева гіпертензія – ремоделювання екзокринної підшлункової залози» поодинокі, тому частина висновків базується на обережній механістичній екстраполяції з даних про серцеву недостатність, венозний застій, мікроциркуляторну дисфункцію, гіпоксично-оксидативний стрес, мітохондріальну та ендоплазматичну дисфункцію, дисрегуляцію аутофагії, NF-kB/MAPK-сигналізацію, активацію панкреатичних зірчастих клітин і TGF-β1/SMAD3-залежний фіброгенез. Обґрунтовано доцільність скринінгу симптомів мальабсорбції, оцінки нутритивного статусу, визначення фекальної еластази-1 як первинного тесту та подальшої верифікації за стандартизованими алгоритмами. Додатково окреслено перспективні маркери для досліджень (ультразвукові ознаки конгестії, тести екзокринної функції, нутритивні індикатори) та клінічні точки спостереження

ЗНАЧЕННЯ ЗМІН ПРОТЕЇНАЗНО-ІНГІБІТОРНОЇ СИСТЕМИ В ЛЕГЕНЯХ МОРСЬКИХ СВИНОК ДЛЯ ПАТОГЕНЕЗУ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПНЕВМОНІЇ

2026-06-01T16:23:59+03:00

Пневмонія – це гостре інфекційно-запальне захворювання паренхіми легенів, що характеризується інфільтративними змінами легеневої тканини і дихальною недостатністю. Пневмонія залишається актуальною медико-соціальною проблемою, навіть незважаючи на значний поступ у методах діагностики, підходах до лікування, тощо. Це зумовлено також поширеністю цієї патології серед населення різних вікових груп, високими показниками смертності, економічними витратами на лікування. Епідеміологія позалікарняних пневмоній на сучасному етапі характеризується тенденцією до зростання захворюваності та летальності в усьому світі. Метою роботи було з'ясувати роль показників інгібіторно-протеїназної системи для патогенезу експериментальної пневмонії. Експериментальні дослідження визначення азоальбуміну, азоказеїну і азоколагену та інгібіторів протеолізу –альфа -1 –інгібітора протеїназ, альфа-2-макроглобуліну проводили у легенях 40 морських свинок (самців) масою 0,18 – 0,22 кг з експериментальною пневмонією на 7, 14, 21 доби експерименту. Експериментальну модель пневмонії відтворювали за методом Регеди М.С. Вміст вказаних показників визначали за методом Веремеенко К.Н., Голобородько О.П. Статистичну обробку отриманих даних проводили за методом Стьюдента. У результаті проведення експериментальних досліджень було з'ясовано роль показників протеїназно- інгібіторної системи для формування патогенезу експериментальної пневмонії. Було встановлено істотне підвищення азоальбуміну, азоказеїну і азоколагену у тканині легень морських свинок на 7-у, 14-у, 21-у доби досліду порівняно з контрольною групою. Відбувалося суттєве підвищення рівня α -1 –інгібітора протеїназ на 7-у добу та наступне зниження відповідно на 14-ту та 21-доби розвитку запалення проти контрольної групи. Визначення наступного інгібітора протеолізу вказало також на значне підвищення його рівня на ранньому терміні експерименту (7 доба) та наступне поетапне зниження концентрації α-2-макроглобуліну в легенях проти контролю. Експериментальна пневмонія супроводжується підвищенням рівня азоальбуміну, азоказеїну, азоколагену та зниженням вмісту інгібіторів протеаз у легенях морських свинок, а саме, на 14 -ту та на 21-у доби експерименту

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗОВАНА СИМУЛЯЦІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ АКУШЕРІВ-ГІНЕКОЛОГІВ: НОВА ПАРАДИГМА МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

2026-06-01T16:34:47+03:00

Симуляційне навчання впродовж останніх років стало одним із ключових інструментів підготовки лікарів у світі. В акушерстві та гінекології, де клінічні рішення часто ухвалюються в умовах дефіциту часу та підвищеного ризику, особливої ваги набуває створення безпечних, контрольованих і реалістичних освітніх середовищ. Традиційні методи підготовки не завжди забезпечують достатній контакт із рідкісними або критичними клінічними ситуаціями та не дозволяють сформувати стійкі практичні навички до рівня автоматизму. У межах огляду проаналізовано сучасні літературні дані щодо застосування технологій штучного інтелекту в акушерстві та гінекології з акцентом на три основні напрями: моделювання ризиків вагітності, використання алгоритмів глибокого навчання для інтерпретації діагностичних зображень і функціонування інтелектуальних клінічних асистентів. Показано, що інтеграція штучного інтелекту в симуляційні платформи сприяє персоналізації навчальних сценаріїв, автоматизованому оцінюванню дій здобувачів освіти та підвищенню реалістичності клінічних моделей. Симуляційні центри забезпечують не лише вдосконалення технічних навичок, а й розвиток командної взаємодії та клінічної комунікації, що має вирішальне значення в умовах невідкладної допомоги. Водночас симуляційне навчання відповідає принципам етичної безпеки, оскільки дозволяє формувати професійну компетентність без ризику для пацієнтів. Окрему увагу приділено сучасному стану впровадження симуляційних технологій в Україні та визначено основні бар’єри і перспективи їх розвитку. Висновок. Інтелектуалізоване симуляційне навчання є перспективним напрямом удосконалення підготовки акушерів-гінекологів і підвищення подальшої безпеки пацієнтів.

ПОШИРЕНІСТЬ КОМОРБІДНОСТІ СЕРЕД ДЕМОГРАФІЧНИХ ГРУП З РІЗНИМ СЕРЦЕВО-СУДИННИМ РИЗИКОМ

2026-06-01T16:46:01+03:00

Результати аналізу наукових досліджень свідчать про наявність стійких соціально-демографічних детермінант обізнаності щодо факторів серцево-судинного ризику та формування коморбідності в міських популяціях. Соціально-економічний статус, особливо рівень освіти, виступає одним із ключових предикторів рівня знань про серцево-судинні захворювання та їх фактори ризику. Особи з вищим рівнем освіти значно частіше правильно ідентифікують артеріальну гіпертензію, тютюнопаління, ожиріння, гіперхолестеринемію та низьку фізичну активність як основні чинники розвитку серцево-судинної патології. Низький соціально-економічний статус асоціюється з обмеженим доступом до медичної інформації, профілактичних програм та медичної інфраструктури, що сприяє нерівномірній поширеності коморбідних станів. Гендерні відмінності істотно впливають на рівень обізнаності та профіль серцево-судинного ризику. Жінки загалом демонструють вищий рівень знань щодо поведінкових факторів ризику, зокрема ожиріння та дисліпідемії, однак часто недооцінюють власний індивідуальний ризик серцево-судинних захворювань. Чоловіки, в свою чергу, частіше проявляють низьку мотивацію до профілактичної поведінки та знижений рівень самоусвідомлення ризику, що може сприяти накопиченню кардіометаболічної коморбідності. Вік є важливим модифікуючим фактором, який впливає як на рівень знань, так і на профілактичну поведінку. Молоді та особи середнього віку зазвичай демонструють вищу обізнаність щодо факторів ризику, проте ці знання не завжди трансформуються у здорову поведінку. Літні люди, попри високий клінічний ризик, часто характеризуються нижчим рівнем обізнаності, що може бути пов’язано з когнітивними змінами, соціальною ізоляцією та обмеженим доступом до сучасних джерел медичної інформації. Урбанізація забезпечує кращий доступ до медичних послуг, однак внутрішньоміські соціально-економічні нерівності призводять до значної варіабельності поширеності коморбідності серед різних груп населення. Виявлені закономірності обґрунтовують необхідність розробки цілеспрямованих, віково- та гендерно адаптованих освітніх і профілактичних програм, спрямованих на зменшення тягаря серцево-судинних захворювань і пов’язаних з ними коморбідних станів

ЕВОЛЮЦІЯ КЛЯТВИ ГІППОКРАТА: ВІД МИНУЛОГО ДО СЬОГОДЕННЯ

2026-06-01T17:03:37+03:00

Деонтологічні принципи, засновані на раціональній та етичній концепції медицини, які започаткував Гіппократ, допомогли сформувати тенденції розвитку західноєвропейської медицини, а його вчення продовжує бути етичним орієнтиром для медичних працівників усього світу. Мета дослідження ‒ комплексний аналіз змісту «Клятви Гіппократа», її впливу на формування сучасної етичної концепції медицини, з’ясування ролі її цінностей в сучасній медицині та суспільстві. Зміст Клятви базується на низці основоположних засад: відповідальності перед богами та зверненні до них із молитвою про прихильність; обов’язках і повазі до вчителів та учнів; турботі про пацієнта; професійній компетентності лікаря; визнанні цінності людського життя; збереженні конфіденційності відомостей про пацієнтів; дотриманні етики й порядності; усвідомленні меж власного досвіду, забороні виконання складних хірургічних втручань без належної підготовки, а також принципах винагороди й покарання. Етичні принципи, закладені Гіппократом, з часом зазнали трансформації, що пов'язано з розвитком медичної науки і техніки, цифрових технологій, доказової медицини. Сучасна медична практика ґрунтується як на навичках та досвіді лікаря, так і на доказах сьогодення, а тому клінічне судження та лікування обмежені алгоритмами та протоколами. Етичні аспекти здійснення абортів і евтаназії в сучасних умовах чітко регламентуються законодавством кожної окремої держави, яким лікар повинен керуватися під час ухвалення професійних рішень. Запровадження доказової медицини та протоколів надання медичної допомоги забезпечує стандартизований підхід лікаря до пацієнта залежно від характеру патології. Питання донорства та трансплантації органів, а також етичні аспекти участі в медичних дослідженнях стали актуальними лише в сучасну епоху, тому не знайшли відображення у Клятві Гіппократа. Водночас принцип конфіденційності у взаєминах «лікар–пацієнт» зазнав певних змін у зв’язку з появою великої кількості медичної документації, розвитком цифрових технологій і впливом засобів масової інформації. Класична Клятва Гіппократа впродовж багатьох поколінь слугувала моральним орієнтиром для лікарів. Її ключова цінність полягає в утвердженні принципів гуманізму та співчуття до пацієнта, збереженні лікарської таємниці й глибокій повазі до людського життя

ЦИТОПРОТЕКТОРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ БЕЗКЛІТИННИХ КРІОКОНСЕРВОВАНИХ БІОЛОГІЧНИХ ЗАСОБІВ НА МОДЕЛІ НІМЕСУЛІД-ІНДУКОВАНІЙ ГЕПАТОПАТІЇ

2026-06-01T17:19:20+03:00

Медикаментозні ураження печінки залишаються складною проблемою клінічної фармакології через варіабельність проявів і відсутність специфічного тесту. Німесулід, який застосовують для короткотривалого знеболення, може спричиняти переважно гепатоцелюлярне ушкодження з ризиком гострої печінкової недостатності. Тому актуальним є пошук засобів, здатних одночасно зменшувати оксидативний стрес, запалення та загибель гепатоцитів. Безклітинні кріоконсервовані біологічні продукти містять пептиди, цитокіни та фактори росту і можуть забезпечувати цитопротекцію. Інтерес становлять плацентарні та селезінкові екстракти і секретом мезенхімальних клітин. Метою роботи є експериментальна оцінка гепатопротекторного потенціалу кріоекстракту плаценти, кріоекстракту селезінки та кондиціонованого середовища мезенхімальних стромальних клітин у щурів із німесулід-індукованою гепатопатією за показниками цитолізу та коефіцієнта де Рітіса, порівняно з референс-препаратом силібором. Дослідження виконано на 42 щурах, рандомізованих на 6 груп по 7 тварин. Гепатопатію моделювали введенням німесуліду у шлунок у дозі 80 мг/кг маси тіла щоденно 5 днів. Кріоекстракт плаценти, кріоекстракт селезінки, кондиціоноване середовище мезенхімальних стромальних клітин або силібор вводили на 1, 3, 5, 7 та 9. На 10 добу визначали активність атамінотрансфераз та коефіцієнт де Рітіса Встановлено, що німесулід спричиняв виражений цитоліз: активність аланінамінотрансферази зростала до 2,39±0,12, а аспартатамінотрансферази до 2,80±0,14 мікромоль на мілілітр за годину проти 1,06±0,13 і 1,51±0,11 у інтактних тварин (р менше 0,001). Силібор знижував аланінамінотрансферазу до 1,84±0,14 (р дорівнює 0,012), тоді як зниження аспартатамінотрансферази було статистично невизначеним. Кріоекстракт плаценти зменшував обидва ферменти до 1,37±0,15 та 1,79±0,27; кріоекстракт селезінки – до 1,57±0,12 та 1,89±0,12; кондиціоноване середовище мезенхімальних стромальних клітин — до 1,39±0,13 та 1,49±0,10 (усі р менше 0,001–0,005 відносно показників групи контролю). Порівняно з силібором, безклітинні засоби забезпечували глибшу нормалізацію, а кондиціоноване середовище найбільш повно відновлювало аспартатамінотрансферазу, що узгоджується з ширшим впливом на внутрішньоклітинне ушкодження. На десяту добу коефіцієнт де Рітіса загалом між групами істотно не змінювався. Таким чином, проведене дослідження показало, що німесулід достовірно індукує гепатоцелюлярне ушкодження з підвищенням активності амінотрансфераз. Силібор забезпечує помірну цитопротекцію переважно щодо аланінамінотрансферази. Безклітинні кріоконсервовані засоби знижують маркери цитолізу значніше, а кондиціоноване середовище мезенхімальних стромальних клітин демонструє найповніше відновлення аспартатаміно- трансферази і може бути перспективною платформою

ПРЕЦИЗІЙНА РЕАБІЛІТАЦІЯ: СИНЕРГІЯ ІННОВАЦІЙНИХ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ

2026-06-01T21:50:08+03:00

На основі системного аналізу сучасних наукових публікацій у статті розглянуто концепцію прецизійної реабілітації, що ґрунтується на інтеграції інноваційних цифрових технологій та інструментальних методів діагностики в процесі відновлення функціонального стану пацієнтів. Особливу увагу приділено використанню віртуальної реальності, технологій (wearable devices), систем штучного інтелекту та телереабілітаційних платформ в поєднанні з сучасними інструментальними методами оцінювання, зокрема функціональною ближньою інфрачервоною спектроскопією (fNIRS) та системами аналізу ходи. Проаналізовано результати клінічних досліджень, що підтверджують ефективність інтеграції моніторингових систем безпосередньо в процес реабілітаційних втручань для пацієнтів із когнітивними розладами, помірними когнітивними порушеннями (MCI) та наслідками складних травм. Показано, що використання об'єктивних функціональних та біометричних даних в режимі реального часу сприяє персоналізації реабілітаційних програм, оптимізації терапевтичних втручань та підвищенню нейронної ефективності. Визначено перспективи розвитку телереабілітації та технологій штучного інтелекту як інструментів неперервного моніторингу стану пацієнтів, підтримки клінічного прийняття рішень та підвищення доступності реабілітаційних втручань. Отримані дані свідчать про те, що інтеграція цифрових технологій з інструментальною діагностикою сприяє формуванню нової парадигми персоналізованої та доказової реабілітації, спрямованої на поліпшення результатів втручання та якості життя пацієнтів. Крім того, впровадження таких технологій сприяє більш об’єктивній оцінці прогресу в реабілітації та підтримує прийняття клінічних рішень на основі даних. Результати дослідження підкреслюють важливість подальших міждисциплінарних досліджень, спрямованих на розробку стандартизованих протоколів інтеграції цифрових технологій у клінічну реабілітаційну практику.

КОМПЛЕКС ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ХРОНІЧНОМУ БОЛЬОВОМУ СИНДРОМІ ВНАСЛІДОК ДЕГЕНЕРАТИВНИХ ЗМІН ХРЕБТА

2026-06-01T21:57:43+03:00

Однією з найпоширеніших причин хронічного больового синдрому та зниження працездатності серед осіб молодого і середнього віку є остеохондроз хребта. Дегенеративно-дистрофічні зміни міжхребцевих дисків, тіл хребців і зв’язково-м’язового апарату призводять до порушення біомеханіки хребетного стовпа, формування нестабільності рухових сегментів та розвитку неврологічних ускладнень. Хронічний біль у спині має мультифакторний характер і супроводжується не лише структурними змінами, але й функціональними розладами центральної нервової системи, тому необхідно комплексний підхід до реабілітації та лікування. Метою дослідження є обґрунтування ефективності комплексної програми фізичної реабілітації при хронічному больовому синдромі на тлі дегенеративних змін хребта та оцінка її впливу на інтенсивність болю, рухливість уражених сегментів і загальний стан пацієнтів працездатного віку. В статті проаналізовано сучасні наукові підходи до патогенезу остеохондрозу та ролі м’язової дисфункції у підтриманні больового синдрому. Комплекс фізичної реабілітації включає кінезіотерапію, лікувальну фізичну культуру, гідрокінезотерапію, постуральну корекцію, тракційні методики, фізіотерапевтичні процедури та лікувальний масаж. Значна увага приділяється відновленню моторного контролю, зміцненню глибоких стабілізаторів хребта, нормалізації м’язового тонусу та формуванню правильного рухового стереотипу. Додатково застосовуються методи постізометричної релаксації, міофасціального релізу, фітбол-тренування та інші засоби, що підсилюють терапевтичний ефект. Результати впровадження програми свідчать про зменшення інтенсивності больового синдрому, покращення рухливості хребта, підвищення толерантності до фізичного навантаження та покращення якості життя пацієнтів. Комплексна фізична реабілітація є патогенетично обґрунтованим, безпечним і ефективним напрямом відновного лікування, що сприяє профілактиці рецидивів і довготривалому збереженню функціональних можливостей хребта

ВІЙСЬКОВА ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ В ІСТОРИЧНОМУ АСПЕКТІ

2026-06-01T22:03:56+03:00

Військова агресія російської федерації проти України, що триває більше 10 років, призвела до значних втрат серед військовослужбовців і цивільного населення, суттєво актуалізувавши питання організації ефективної медичної та реабілітаційної допомоги. Особливу увагу фахівців привертають проблеми збереження та відновлення здоров’я і працездатності військовослужбовців на етапі загальновійськової підготовки та під час їх безпосередньої участі у бойових діях. Метою нашого дослідження було визначення історичних передумов розвитку військової фізичної терапії. Для досягнення мети проведено добір та аналіз наукових джерел з використанням пошукових систем та електронних баз даних (Pub Med, Semantic Scholar, Google Scholar тощо). Результати дослідження. За даними досліджень, більшість новобранців зазнають травм у процесі базової загальновійськової підготовки. Ушкодження опорно-рухового апарату, переважно небойового походження, є однією з основних причин втрати боєздатності, передчасного звільнення з військової служби та медичної евакуації. Водночас, ранній доступ до фізичної терапії дозволяє скоротити строки відновлення, оптимізувати використання ресурсів та запобігти необґрунтованій евакуації. Комплексні програми пререабілітації (фізичні вправи, харчування, когнітивна терапія та психосоціальна підтримка), впроваджені на етапі загальновійськової підготовки, можуть бути ефективними для фізичного відновлення, покращення якості життя, пов’язаної зі здоров’ям, зменшення частоти критичних ускладнень у військовослужбовців. Висновки. Проведений історичний аналіз засвідчив, що становлення фізичної терапії як професії тісно пов’язане з воєнними конфліктами, які сприяли розширенню професійної автономії військових та цивільних фізичних терапевтів. Досвід розширення автономії військових фізичних терапевтів, показав, що раннє реабілітаційне втручання значно покращує прогноз, результат лікування та моральний стан військовослужбовців у бойовому середовищі. Таким чином, впровадження сучасної моделі військової фізичної терапії, що базується на принципах раннього втручання, профілактики, комплексного та пацієнтоорієнтованого підходу, може бути корисним для розвитку національної системи реабілітації військо- вослужбовців в умовах наявних воєнних викликів

ВПЛИВ ЕРГОТЕРАПЕВТИЧНИХ ВТРУЧАНЬ НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ДІТЕЙ З РАС ПЕРІОДУ ДРУГОГО ДИТИНСТВА

2026-06-01T22:40:09+03:00

Розлади аутистичного спектра (РАС) є важливою медико‑соціальною проблемою; за оцінками ВООЗ, приблизно 1 дитина із 160 має РАС. Водночас дані наглядових систем США демонструють зростання поширеності до рівня 1 на 36 серед 8‑річних дітей у 2020 р. та 1 на 31 у 2022 р. В Україні відсутня офіційна та повна статистика але за доступними джерелами показник розповсюдженості РАС також демонструє стійке зростання з 2006 року. До 2017 року кількість уперше встановлених діагнозів збільшилася у 8,5 разів. Станом на кінець 2017 року цей показник досяг 27,8 випадків на 100 тисяч дитячого населення. Водночас експерти припускають, що реальна кількість осіб з РАС значно більша за наявні показники. Протягом тривалого часу в Україні не велась окрема статистика щодо РАС, сьогодні ж статистичні дані залишаються неточними та неповними. Так, за інформацією станом на 2019 рік, в Україні понад 75 тисяч дітей мали РАС, але водночас, за даними електронної системи охорони здоров’я, станом на жовтень 2023 року на обліку перебуває лише 20 936 дітей з цим діагнозом. Зростання виявлення РАС пов’язують із розширенням критеріїв оцінювання, та зростанням доступності діагностичних інструментів. В умовах війни порушення рутин, зміни середовища та обмеження доступу до послуг можуть погіршувати психоемоційний стан і участь дітей у процесі навчанні та повсякденній активності. Ерготерапія є одним із ключових компонентів комплексної реабілітації дітей з РАС, оскільки пріоритетом родини та фахівців виступає розвиток функціональної незалежності та уможливлення участі у повсякденному житті. Мета Метою дослідження було оцінити зміни загального показника якості життя за шкалою PedsQL у дітей шкільного віку з РАС в умовах воєнного часу та порівняти ефективність трьох підходів до ерготерапевтичних втручань. Методи. У дослідженні взяли участь діти з РАС віком 8–12 років. Було сформовано три групи по 20 учасників у кожній, загальна кількість – n = 60: перша група, контрольна група (КГ; 18 хлопчиків, 2 дівчинки), отримувала ерготерапевтичні консультації; друга група, основна група 1 (ОГ1; 17 хлопчиків, 3 дівчинки), отримувала ерготерапевтичні заняття в умовах клініки; третя група, основна група 2 (ОГ2; 18 хлопчиків, 2 дівчинки), отримувала ерготерапевтичні заняття в умовах клініки у поєднанні з адаптацією шкільного середовища. Якість життя оцінювали за допомогою батьківської проксі-версії опитувальника PedsQL. Відмінності показників до та після втручання аналізували за допомогою критерію Вілкоксона для пов’язаних вибірок із визначенням рівня статистичної значущості (p). Результати. Усі групи продемонстрували статистично значуще підвищення загального показника PedsQL (p<0,001). Найбільший абсолютний приріст досягнуто в ОГ2: +34,7 відсотків (середнє 44,5±1,8 → 79,2±2,9), у ОГ1: +21,2 (43,4±0,9 → 64,6±1,2), у КГ: +6,7 (40,3±1,7 → 47,0±1,6). Висновки. Підтверджено залежність динаміки якості життя від інтенсивності та контексту ерготерапевтичного втручання: поєднання клінічної ерготерапії з адаптацією шкільного середовища асоційоване з найбільш вираженим зростанням PedsQL. Результати узгоджуються з даними про залежність показників сенсорної регуляції та умов шкільного середовища з показниками функціональної незалежності та якості життя дітей з РАС.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ У ВІДНОВЛЕННІ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ У ДІТЕЙ 6–12 РОКІВ ІЗ ХВОРОБОЮ ЛЕГГА–КАЛЬВЕ–ПЕРТЕСА

2026-06-01T22:50:55+03:00

У статті представлено результати дослідження ефективності програми фізичної терапії (ФТ) дітей 6–12 років із хворобою Легга–Кальве–Пертеса (ЛКП). Актуальність проблеми зумовлена порушенням функціонального стану кульшового суглоба, обмеженням рухової активності, зниженням м’язової сили та наявністю больового синдрому, що веде до зниження соціального функціонування та якості життя дітей із даною патологією. Важливим компонентом комплексної реабілітації таких пацієнтів є застосування засобів ФТ, спрямованих на відновлення рухової функції нижньої кінцівки. Мета – дослідити ефективність програми фізичної терапії у відновленні функціонального стану нижньої кінцівки у дітей 6–12 років із хворобою Легга–Кальве–Пертеса. У дослідженні взяли участь 60 дітей, яких було розподілено на експериментальну (ЕГ, n=30) та контрольну групи (КГ, n=30). Діти ЕГ проходили курс ФТ за модифікованою програмою з використанням індивідуально підібраних вправ і дозованого навантаження, тоді як у КГ застосовували загальноприйняту програму реабілітації. Тривалість програми становила 3 місяці. Для оцінювання ефективності втручання використовували гоніометрію, мануально-м’язове тестування (ММТ) та візуально-аналогову шкалу болю (ВАШ). У результаті дослідження встановлено позитивний вплив програм ФТ на функціональний стан нижніх кінцівок у дітей обох груп. Після завершення курсу ФТ спостерігалося статистично значуще покращення показників рухливості кульшового суглоба (р<0,05), збільшення м’язової сили за результатами ММТ (р<0,01) та зменшення інтенсивності больового синдрому за шкалою ВАШ (р<0,01). Більш виражена позитивна динаміка функціональних показників відзначалася у дітей ЕГ. Отримані результати підтверджують ефективність застосування фізичної терапії у комплексній реабілітації дітей із хворобою Легга–Кальве–Пертеса та доцільність використання індивідуалізованих програм реабілітації

ЛІКУВАННЯ ТА ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ПРИ ВАРИКОЗНОМУ РОЗШИРЕННІ ВЕН У МОЛОДИХ ПАЦІЄНТІВ

2026-06-01T23:03:32+03:00

Хронічне захворювання вен(ХЗВ) характеризується широким спектром порушень венозної системи. Варикозне розширення вен (ВРВ) є частим клінічним проявом ХЗВ, особливо нижніх кінцівок. Попередні гістопатологічні дослідження визначили низку змін, що спостерігаються у венозній стінці пацієнтів з ВРВ, що впливають на їхню структуру та поведінку і можуть призвести до дисфункції клапанів та венозного рефлюксу у молодих пацієнтів із ХЗВ. Метаболічні зміни у венах є критичним біологічним механізмом, що допомагає зрозуміти патогенез ХЗВ. Метою дослідження було визначення ефективності поєднання лікування та фізичної терапії при варикозному розширенні вен. У даному дослідженні було використано доказові джерела літератури, зокрема статті медичної тематики у рецензованих наукових журналах з вказаними результатами клінічних досліджень та оглядів щодо ефективності поєднання лікування та фізичної терапії й узагальнення передового досвіду реабілітації при варикозному розширенні вен. Результати дослідження показали, що для адекватного плану лікування пропонується повний протокол обстеження, заснований на трансабдомінальному та трансвагінальному дослідженні, щоб виключити венозну обструкцію, тромботичну чи ні, та підтвердити наявність варикозного розширення вен у тазовій аднексальній ділянці. Послідовна пневматична компресія збільшує венозний кровотік та покращує якість життя, тоді як комплексна деконгестивна терапія зменшує об'єм кінцівок та інтенсивність болю, а також покращує активність повсякденного життя. Аналіз літературних джерел дозволив відзначити фізичну активність, як допоміжний засіб лікування до компресії на загоєння ран та рецидиви. Втручання фізичної активності можуть бути представлені вправами з опором, вправами на діапазон рухів гомілковостопного суглоба та/або стопи, аеробними вправами та ходьбою. Мануальний лімфодренаж зменшує венозний рефлюкс, набряк, клінічну тяжкість, симптоми та покращує якість життя. Кінезіотейпінг покращує периферичний венозний кровотік, функцію гомілковостопного суглоба, зменшує набряк, біль, покращує якість життя, зменшує венозні симптоми та тяжкість венозного захворювання, нормалізує психічне здоров'я. Комбіноване використання цих методів пропонується в симптоматичному лікуванні ВРВ. Однак, необхідні подальші дослідження для ефективної оцінки функціонального стану організму при ВРВ та визначення параметрів його лікування. Лікування варикозного розширення вен включає компресію та підняття нижніх кінцівок, а також фізичні вправи, ходьбу та вправи з опором для покращення насосної функції литкового м’язу. Додатковим методом фізичної терапії може бути бальнеотерапія та кінезіотейпування. Висновок. При варикозному розширенні вен рекомендованим є контроль ваги тіла та лікування супутніх захворювань. Компресійна терапія у поєднанні з аеробними вправами, вправами з опором та вправами на рухливість гомілковостопного суглоба та/або стопи підвищують ефективність лікування варикозного розширення вен.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОЇ ОЦІНКИ КООРДИНАТОРНИХ ПОРУШЕНЬ У ПАЦІЄНТІВ З ГОСТРОЮ МОЗОЧКОВОЮ АТАКСІЄЮ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ШКАЛ SARA ТА ICARS

2026-06-01T23:15:05+03:00

У статті здійснено ґрунтовне теоретико-аналітичне дослідження сучасних підходів до диференційованої оцінки координаторних порушень у пацієнтів з гострою мозочковою атаксією . Актуальність проблеми зумовле- на складною нейронною організацією мозочка, що містить близько 80% усіх нейронів ЦНС, та високим ризиком функціональної дезадаптації пацієнтів у ранньому періоді захворювання. Це вимагає точної об’єктивізації рухо- вого дефіциту для прогнозування потенціалу відновлення та ефективного планування реабілітації. Метою робо- ти є проведення системного порівняльного аналізу психометричних характеристик та клінічної придатності двох провідних інструментів: шкали SARA (Scale for the Assessment and Rating of Ataxia) та ICARS (International Cooperative Ataxia Rating Scale) . Методологія дослідження базується на системному аналізі 30 наукових дже- рел, індексованих у міжнародних базах PubMed, Scopus та Web of Science за період 1997–2025 рр. У роботі оціне- но конструктивну валідність, внутрішню узгодженість (коефіцієнт α Кронбаха), міждослідницьку надійність (ICC), чутливість до мінімальних клінічно значущих змін (MCID), а також кореляцію з показниками функціональ- ної незалежності за індексом Бартел. Встановлено, що шкала SARA демонструє виняткову внутрішню узгодженість (α = 0,94–0,98) та високу надійність (ICC = 0,92–0,99). Завдяки лаконічній структурі (8 пунктів) середня тривалість обстеження стано- вить 6,1 ± 1,4 хвилини, що у 3,5 раза швидше за ICARS (21,4 ± 3,5 хв.). Це робить SARA оптимальним інструмен- том для щоденного клінічного моніторингу в гострому періоді, оскільки мінімізує вплив фізичної втоми пацієнта на результати тестування. Доведено, що SARA є чутливим предиктором ризику падінь: порогове значення у 12 балів асоціюється з критичною нестабільністю ходи. Шкала ICARS, маючи 19 пунктів, забезпечує глибшу доменну диференціацію постуральних, кінетичних, мовленнєвих та окуломоторних розладів, що є незамінним при первинному нейрофізіологічному профілюванні. Обидві шкали мають високу кореляцію з показниками повсяк- денної активності (ρ від -0,79 до -0,81), проте SARA є більш чутливою до короткострокових змін (MCID 1,0–1,5 бала). Обґрунтовано стратегію диференційованого застосування шкал залежно від етапу реабілітації для під- вищення об’єктивності контролю та індивідуалізації програм фізичної терапії

МЕТОДИКИ ВІДНОВЛЕННЯ ПІСЛЯ ТРАВМ КОЛІННОГО СУГЛОБА У ПРОФЕСІЙНИХ СПОРТСМЕНІВ: ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ

2026-06-01T23:23:07+03:00

Пропонований матеріал підготовлений у контексті дослідження проблематики спортивного травматизму та перспективних методик відновлення професійних спортсменів після травм коліна. Актуальність порушеної теми зумовлена тим фактом, що завдання відновлення коліна після спортивних травм є одним з найактуальніших у силу поширеності відповідних травм. Мета дослідження. Узагальнення та аналіз матеріалів, що присвячені клінічному досвіду ефективної реабілітації спортсменів після травм коліна за допомогою інноваційних методик. Матеріали та методи. Методологічні засоби дослідження зумовлені його теоретичним характером, а їхній вибір детермінований метою дослідження. Результати. У роботі констатовано, що сучасний підхід до формування реабілітаційного протоколу полягає у тому, що методи відновлення коліна і терміни реабілітації завжди підбираються індивідуально та залежно від характеру травми і стану пацієнта. В експертному середовищі визнано, що результат зусиль з відновлення функціональності коліна значною мірою залежить від правильно підібраної методики реабілітації спортсменів після відповідних травм. Певним чином цьому сприяє дотримання принципів реабілітації, що їх вважають невід’ємним складником ефективного й безпечного процесу відновлення. Висновки. У роботі зроблено висновок, що до інноваційних методик, які вбачаються перспективними задля забезпечення ефективної реабілітації спортсменів після травм коліна, то до них обгрунтовано віднести: 1) методику оцінки функціонального руху; 2) методи TECAR терапії та ударно-хвильової терапії; 3) функціональний тренінг та технології адаптивного спорту; 4) нехірургічні біологічно-фармакологічні методи лікування остеоартроза, як-от використання внутрішньо суглобових ін’єкцій, таких як плазма, збагачена тромбоцитами, терапія стовбуровими клітинами, пролотерапія, блокада генікулярного нерва. Окремо наголошується, що незалежно від обраної стратегії фізичної терапії фахівець з реабілітації має провести обстеження стану відновлення після травм колінного суглоба й потенційної можливості повернення спортсмена тренувань й змагань

МІЖПРОФЕСІЙНА СПІВПРАЦЯ В ЕРГОТЕРАПІЇ

2026-06-01T23:32:06+03:00

У статті здійснено комплексний огляд наукової літератури, присвяченої проблемі міжпрофесійної співпраці в ерготерапії як одному з ключових підходів до організації сучасної реабілітаційної допомоги. Актуальність дослідження зумовлена зростанням складності клінічних випадків, поширенням хронічних захворювань і коморбідних станів, а також необхідністю забезпечення безперервної, якісної та клієнтоорієнтованої допомоги. У цих умовах ізольована діяльність окремих фахівців виявляється недостатньо ефективною, що актуалізує впровадження міжпрофесійного підходу. Метою статті є аналіз сучасних наукових підходів до розуміння міжпрофесійної співпраці в ерготерапії, визначення основних моделей командної взаємодії, ролі ерготерапевта в міжпрофесійній команді, а також переваг і бар’єрів реалізації такого підходу в реабілітаційній практиці. Дослідження має оглядово-аналітичний характер і ґрунтується на теоретичному аналізі публікацій зарубіжних авторів, методичних рекомендацій і матеріалів міжнародних професійних організацій у сфері охорони здоров’я та реабілітації. У статті проаналізовано мультидисциплінарну, міждисциплінарну та трансдисциплінарну моделі співпраці, визначено їхні спільні та відмінні риси, а також доцільність застосування в різних реабілітаційних контекстах. Особливу увагу приділено міждисциплінарній моделі як найбільш оптимальній для ерготерапевтичної практики, оскільки вона поєднує збереження професійної ідентичності фахівців із високим рівнем інтеграції, координації та спільного прийняття рішень. Результати аналізу свідчать, що міжпрофесійна співпраця сприяє підвищенню якості та безпеки реабілітаційної допомоги, забезпечує узгодженість втручань, зменшує ризик дублювання або прогалин у наданні послуг і підвищує рівень залученості пацієнта/клієнта до процесу реабілітації. Водночас виявлено низку бар’єрів, серед яких недостатній рівень комунікативних навичок, нечіткий розподіл ролей, ієрархічні структури та обмежена міжпрофесійна освіта. Зроблено висновок, що ефективна реалізація міжпрофесійної співпраці в ерготерапії потребує розвитку міжпрофесійної освіти, формування культури рівноправної командної взаємодії та впровадження клієнтоорієнтованих принципів у реабілітаційній практиці

ОСОБЛИВОСТІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПРИ ОПІКОВІЙ ТРАВМІ НА ЕТАПАХ ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ

2026-06-01T23:45:14+03:00

Розглянуто актуальні питання комплексної фізичної терапії та реабілітаційного менеджменту пацієнтів з опіковою хворобою. На підставі аналізу вітчизняного та міжнародного досвіду обґрунтовано необхідність мультидисциплінарного підходу, що охоплює гостру, проміжну та довготривалу фази реабілітації. Особливу увагу приділено засобам профілактики контрактур, зокрема методам раннього позиціонування та шинування. Визначено роль кінезотерапії та працетерапії у відновленні функціональної незалежності та працездатності пацієнтів. Окремий акцент зроблено на важливості психологічної підтримки та соціальної реінтеграції постраждалих. Мета. Обґрунтувати необхідність використання комплексної системи фізичної терапії пацієнтів з опіковою хворобою у гострій, проміжній та довготривалій фазах реабілітації, спрямованої на профілактику розвитку контрактур та тугорухливості у суглобах, відновлення функціональної незалежності та успішну психосоціальну реінтеграцію постраждалих. Матеріали та методи. Вивчення науково-методичної літератури, клінічних протоколів МОЗ України та сучасних міжнародних рекомендацій, зокрема досвіду фахівців з Великої Британії та США щодо лікування та реабілітації при опікових травмах. Результати. У ході роботи встановлено, що опікова травма спричиняє низку системних патологічних реакцій, які потребують диференційованого втручання залежно від стадії загоєння опіку. Клінічні дані підтверджують, що використання алгоритмів гіперкорекції при позиціонуванні та індивідуально виготовлених шин суттєво знижує ризик формування контрактур. Інтеграція трудової терапії у реабілітаційний процес дозволяє не лише покращити біомеханіку кінцівок, а й сформувати стійкі компенсаторні навички, необхідні для повсякденного життя. Окрім того, встановлено, що ранній психологічний супровід та адекватний контроль болю є критично важливими для збереження мотивації пацієнта до виконання терапевтичних вправ. Висновки. Успішна реінтеграція постраждалих від опікових травм можлива лише за умови безперервності терапевтичного циклу від моменту госпіталізації до амбулаторного етапу. Пріоритетним вектором розвитку опікової реабілітації є перехід від пасивного догляду до активної стратегії самостійних тренувань. Відновлення біомеханіки рухів та корекція психоемоційного стресу дозволяють значно підвищити рівень повернення пацієнтів до професійної діяльності. Таким чином, мультидисциплінарна модель, що поєднує фізичні, ерготерапевтичні та психосоціальні аспекти, є найбільш ефективним інструментом подолання довгострокових наслідків опікової травми

АЛГОРИТМ ФОРМУВАННЯ ЕТИКИ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ПОВЕДІНКИ ФІЗИЧНОГО ТЕРАПЕВТА І ЕРГОТЕРАПЕВТА

2026-06-01T23:57:51+03:00

Розкрито процес формування етики та професійної поведінки майбутніх фахівців з фізичної терапії та ерготерапії як одного із способів підвищення результативності терапії та реабілітації. Розкрито значення Кодексу, що визначає професійну поведінку, яку очікують від фізичного терапевта та ерготерапевта в Україні коли він/ вона провадять свою професійну/ практичну діяльність. Кодекс гарантує безпечність та сприяє благополуччю людей із обмеженням життєдіяльності. Обгрунтовано алгоритм принципів формування готовності до професійної діяльності майбутніх фахівців у сфері охорони здоров’я та соціального забезпечення. Виділено ключові принципи формування професійної етики, а саме: повага до особистості; «не нашкодь» (Non-maleficence); благодіяння; справедливість; конфіденційність; відповідальність. Також описано алгоритм формування етики та професійної поведінки фізичних терапевтів та ерготерапевтів у процесі отримання професії: компетентність; комунікація; інформована згода; науково обґрунтовано практика; фінансова чесність. Виділено переваги деонтологічного підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії, ерготерапії. Деонтологічний підхід до формування етики фізичного терапевта, ерготерапевта поглиблює систему знань про професійні морально-етичні принципи та норми поведінки майбутнього фахівця по відношенню до об’єктів виробничої та суспільної діяльності. Форми діяльності (лекції, практичні заняття, клінічна практика, написання курсових робіт, наукова робота, обмін досвідом, майстер класи, тренінги) майбутніх фахівців розширюють функції, сприяють формуванню їх готовності до кваліфікованого виконання професійних обов’язків. Виділено, що деонтологічні взаємени фізичного терапевта і ерготерапевта мають будуватися на взаєминах «людина- людина». Такий підхід враховує довіру, емпатію, повагу до пацієнта та професійне співробітництво між учасниками мульдидисциплінарної команди

ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КОРЕКЦІЇ ДИСФУНКЦІЇ ВЕГЕТАТИВНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ТА ВАРІАБЕЛЬНОСТІ СЕРЦЕВОГО РИТМУ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З НАСЛІДКАМИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ

2026-06-02T07:59:29+03:00

Мета: оцінити ефективність розробленої комплексної програми фізичної терапії у військовослужбовців із наслідками черепно-мозкової травми (ЧМТ) за динамікою показників вегетативної регуляції, функціональних проб та варіабельності серцевого ритму. Матеріал. У дослідженні взяли участь 96 військовослужбовців чоловічої статі. Групу порівняння склали 33 умовно здорові особи без ознак неврологічних і скелетно-м’язових порушень. Основну групу становили 63 військовослужбовці з наслідками ЧМТ, яких рандомізовано розподілили на дві підгрупи: ОГ1 (n=32) – проходили фізичну терапію за стандартними принципами реабілітації; ОГ2 (n=31) – займалися за розробленою комплексною програмою тривалістю 8 тижнів (4 тижні амбулаторно та 4 тижні самостійно). Програма включала функціональні вправи, тренування з візуальним біологічним зворотним зв’язком (MotionGuidance®), баланс-тренінг на нестійких поверхнях, окуломоторні вправи, застосування еластичних еспандерів і обважнювачів, а також прогресивну м’язову релаксацію за Джейкобсоном. Оцінювання проводили до початку та через 3 місяці за результатами орто- та кліностатичних проб, проби з ізометричним навантаженням, опитувальника О. Вейна та 24-годинного моніторування варіабельності серцевого ритму. Результати. Первинне обстеження засвідчило статистично значущі (р<0,05) ознаки вегетативної дисфункції у військовослужбовців із ЧМТ: підвищення середньої ЧСС, LF, LF/HF, індексу Баєвського та індексу Kerdo, зниження RMSSD, SDNN, TP і HF порівняно з групою порівняння. Після втручання в обох основних групах відзначалася позитивна динаміка, однак у ОГ2 вона була більш вираженою: достовірне підвищення показників загальної варіабельності серцевого ритму та вагусної активності, зниження симпатикотонії, нормалізація реактивності у функціональних пробах і суттєве зменшення балів за опитувальником вегетативної дисфункції. Висновки. Розроблена комплексна програма фізичної терапії сприяла ефективнішій нормалізації автономної регуляції, зменшенню проявів симпатикотонії та підвищенню адаптаційного потенціалу організму порівняно зі стандартною реабілітацією. Її доцільно впроваджувати у систему медичної реабілітації військовослужбовців із наслідками ЧМТ з метою відновлення працездатності та повернення до професійної діяльності.

ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ЛАТЕРАЛЬНОГО ЕПІКОНДИЛІТУ ЛІКТЬОВОГО СУГЛОБА

2026-06-02T00:18:23+03:00

Епікондиліт ліктьового суглоба відноситься до дегенеративно-запальних захворювань сухожилків перед- пліччя людини у місцях їх прикріплення до надвиростків плечової кістки. Розрізняють латеральну (зовнішню) і медіальну (внутрішню) локалізацію захворювання. Латеральний епікондиліт виникає в сухожилках зовнішньої стороні ліктя, спричинене хронічним перевантаженням м’язів-розгиначів передпліччя. Етіологія захворювання базується на мікротравматизації сухожилків у ділянці їх кріплення через монотонні тривалі рухи (2-х годинні і більше щоденні рухи кистю), що спостерігаються переважно в спорті і професійній діяльності. За статистич- ними даними, частота даного захворювання виявляється приблизно 1-3% населення, переважно у віці від 30 до 60 років. Мета дослідження. Визначити ефективність комплексної реабілітації пацієнтів із латеральним епікондилі- том ліктьового суглоба за допомогою терапевтичних вправ у поєднанні з мануальною терапією. Матеріали та методи. Експериментальне дослідження проводилося на базі Рівненського центру реабіліта- ції болю спини та суглобів. У дослідженні взяли участь 16 пацієнтів із зниженням сили м’язів кисті ураженої кінцівки та наявністю ниючого болю в ділянці латерального відділу ліктьового суглоба. Учасники, які надали добровільну згоду на участь у дослідженні, методом випадкового відбору були рівномірно розподілені на дві гру- пи: контрольну (n=8) та основну (n=8). Усі учасники експерименту були чоловіками віком від 40 до 55 років із патологією правого ліктьового суглоба. Під час проведення експерименту, пацієнти обох груп приймали базове лікування за програмою зазначеного закладу охорони здоров’я (медикаментозну терапію, іммобілізацію за допомогою бандажів і протезів). Пацієн- ти основної групи займалися додатково за експериментальною методикою, тобто двічі на день по 30 хвилин виконували ексцентричні терапевтичні вправи в комбінації з вправами на розтягнення м’язів ураженої руки. Крім того, пацієнтам основної групи мануальний терапевт проводив 15-ти хвилинні сеанси мануальної терапії, направлені на дистракцію і суглобову гру ураженого ліктьового суглоба. За результатами шеститижневого експерименту було встановлено, що у пацієнтів основної групи, які про- ходили реабілітацію за експериментальною методикою, сила м’язів-згиначів пальців та кисті (сила хвата) збіль- шилась на 16,9%, тоді як у пацієнтів контрольної групи спостерігалося зростання цього показника на 11,6% (різниця між групами – 5,3%). Крім того, у пацієнтів основної групи відзначено зменшення больових суб’єктивних відчуттів у ліктьовому суглобі на 6,9% порівняно з контрольною групою. Так, зменшення болю за модифікованою вербальною ранговою шкалою під час виконання тесту Козена становило 14,2% у основній групі та 21,1% – у контрольній. Висновок. Комплексна реабілітація при зовнішньому епікондиліті ліктьового суглобу, яка включала вправи на розтяг і ексцентричне укріплення м’язів-розгиначів передпліччя в поєднанні з мануальною терапією ураженого ліктьового суглоба є ефективною методикою терапії, яку можна рекомендувати для практичного впровадження

ПАТОФІЗІОЛОГІЧНІ АНГІОНЕВРОЛОГІЧНІ ЦЕРЕБРОВАСКУЛЯРНІ ЗМІНИ ПРИ ГОСТРИХ ЗМІНАХ У ПАЦІЄНТІВ З ІШЕМІЧНИМ ІНСУЛЬТОМ

2026-06-02T08:39:56+03:00

Методи дослідження. Ми використовували такі методи дослідження: теоретичні методи: вивчення, обробка та систематизація теоретичного матеріалу; формально-логічні методи: індуктивний, дедуктивний, методи формулювання аналітичних висновків; змістово-теоретичні методи – методи аналізу та синтезу; емпіричні методи: метод спостереження, аналіз існуючої практики, проведення експериментальних досліджень. Результати дослідження. Було продемонстровано, що неврологічна симптоматика у хворих з хронічними цереброваскулярними захворюваннями також, як і у хворих із початковими проявами недостатності мозкового кругообігу, ускладненого дисциркуляторної енцефалопатії, протікають на тлі супутньої фізіологічної аномалії метаболічного генезу, що призвело у цих хворих до ішемічного інсульту, також є більшою мірою вираженою, ніж у пацієнтів без метаболічного синдрому, та характеризується відносною «злоякісністю» виникнення та перебігу ішемічного інсульту. Висновки. Нами доведено, що впровадження єдиного режиму лікування пацієнтів з метаболічним синдромом та без нього протягом трьох тижнів гострого періоду ішемічного інсульту супроводжувалося більш значущим, вираженим регресом неврологічної симптоматики у пацієнтів без метаболічного синдрому, тоді як у випадку пацієнтів з ішемічним інсультом з метаболічним синдромом цей процес був більш тривалим та меншою мірою вираженим, ніж у випадку пацієнтів без метаболічного синдрому. Неврологічна симптоматика у пацієнтів із хронічними цереброваскулярними захворюваннями, а також у пацієнтів з початковими проявами недостатності мозкового кровообігу, ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією, виникає на тлі супутньої фізіологічної аномалії метаболічного генезу, яка призвела до ішемічного інсульту у цих пацієнтів, і також є більшою мірою вираженою, ніж у пацієнтів без метаболічного синдрому, та характеризується відносною «злоякісністю» початку та перебігу ішемічного інсульту

ОСОБЛИВОСТІ ХАРЧУВАННЯ СПОРТСМЕНІВ РІЗНИХ СПЕЦІАЛІЗАЦІЙ

2026-06-02T08:53:22+03:00

У статті розглянуто сучасні науково-методичні підходи до організації раціонального харчування спортсменів різних спортивних спеціалізацій з урахуванням фізіологічних потреб організму та характеру тренувань і змагальної діяльності. Проведено аналіз актуальних вітчизняних та зарубіжних наукових джерел, присвячених проблемам збалансованого харчування спортсменів, оптимізації енергетичного забезпечення та нутрієнтного складу раціону в умовах інтенсивної м'язової діяльності. Особливу увагу приділено ролі харчування і підвищенні працездатності, прискоренні відновних процесів і профілактиці функціональних порушень, пов'язаних із перевантаженням. Метою роботи є систематизація та узагальнення науково обґрунтованих даних щодо особливостей харчування спортсменів залежно від виду спорту, інтенсивності, тривалості та спрямованості фізичних наванта- жень, а також етапу тренувального циклу. У дослідженні використано методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення даних науково-методичної літератури, представленої у провідних електронних базах даних. У результаті аналізу встановлено, що потреби спортсменів в енергії, білках, жирах, вуглеводах, вітамінах, мінеральних речовинах та воді суттєво варіюють залежно від виду спортивної спеціалізації (силові, швидкісносилові, витривалі, ігрові, технічні та естетичні види спорту), рівня підготовленості та індивідуальних особливостей організму. Визначено оптимальні підходи до формування добового раціону, співвідношення основних макронутрієнтів, принципи адекватної гідратації, а також значення вітамінів і мінералів у забезпеченні адаптації до фізичних навантажень і підтриманні гомеостазу. Зроблено висновок, що раціональне та індивідуалізоване харчування є ключовим фактором підвищення спортивних результатів та важливим чинником збереження їхнього здоров'я.

ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ РУБЦЯ КУКСИ ПІСЛЯ ТРАНСТІБІАЛЬНОЇ АМПУТАЦІЇ

2026-06-02T09:05:17+03:00

У статті розглянуто комплексний підхід до фізичної терапії та менеджменту післяопераційного рубця у пацієнтів після транстібіальної ампутації (на рівні гомілки). Автором детально проаналізовано прямий вплив морфологічного стану м’яких тканин на процес подальшого протезування, адаптацію до куксоприймальної гільзи та загальну функціональну мобільність пацієнта. Окрему увагу приділено патофізіологічним аспектам формування рубцевої тканини, яка в умовах кукси гомілки піддається специфічним механічним впливам – тиску та силам зсуву. Також детально висвітлено техніки мобілізації рубцевої тканини, спрямовані на запобігання утворенню спайок із окістям великогомілкової кістки та глибокими фасціями. Це є критичним фактором для створення рухомого шкірного покриву, що мінімізує ризик виникнення трофічних виразок та забезпечує безболісну експлуатацію протеза. Описано, які методи фізичної терапії було застосовано: компресійна терапія, лімфодренажний масаж, фізіотерапія та терапевтичні вправи В межах дослідження було проведено оцінку ефективності впровадженої програми фізичної терапії для групи пацієнтів із транстібіальними ампутаціями різної етіології. Програма включала ранню мобілізацію м’яких тканин, компресійну терапію та систему вправ для профілактики контрактур колінного суглоба. Отримані результати підтвердили позитивну динаміку: у пацієнтів спостерігалося прискорене формування стабільного об’єму кукси, зниження інтенсивності фантомного болю та вища толерантність до навантажень під час первинного протезування. Систематична фізична терапія рубця дозволяє сформувати функціональну куксу, стійку до механічних подразнень та агресивного середовища всередині протеза. Доведено, що ранній початок роботи з м’якими тканинами є запорукою суттєвого скорочення термінів підготовки до протезування, зниження ризику повторних хірургічних втручань та значного підвищення якості життя пацієнта у довгостроковій перспективі

ДИНАМІКА УЛЬТРАЗВУКОВИХ ПАРАМЕТРІВ ТКАНИН ТАЗОВОГО ДНА ПРИ ЙОГО ДИСФУНКЦІЇ ПІД ДІЄЮ ПРОГРАМИ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ У ЖІНОК ПРИ ВАГІНАЛЬНОМУ ТА АБДОМІНАЛЬНОМУ СПОСОБАХ ПОЛОГОРОЗРІШЕННЯ

2026-06-02T09:16:40+03:00

Мета: оцінити ефективність розробленої комплексної програми фізичної терапії для жінок з дисфункцією тазового дна після вагінального та абдомінального пологорозрішення за динамікою показників ультразвукового дослідження. Матеріал. У дослідженні прийняли участь 175 жінок. Контрольну групу склали 32 жінки, які не мали вагітностей в анамнезі та не характеризувались діагностованою дисфункцією тазового дна. Групу з ознаками дисфункції тазового дна склали 143 жінки, які були поділені на дві групи (порівняння – народжували вагінально та основну – народжували абдомінально) з двома підгрупами у кожній. Жінки підгрупи 1 відновлювались за рекомендаціями клінічних протоколів, підгрупи 2 – за розробленою програмою фізичної терапії тривалістю 3 місяці з застосуванням терапевтичних вправ (для нижніх кінцівок, тазового поясу, тулуба, з бездротовим тренажером Кегеля), преформованих фізичних факторів (міостимулятор м’язів тазового дна), освітнього компоненту. Визначення ознак дисфункції м’язів тазового дна (суб’єктивні ознаки, ультразвукове дослідження тканин тазового дна) проводили через 8 тижнів та через 5 місяців після пологів. Результати. Первинне ультразвукове обстеження засвідчило статистично значуще (р<0,05) зменшення ширини м’язових пучків mm. bulbocavernosus, товщини mm. puborectalis, висоти сухожилкового центра, зниження модуля Юнга, а також збільшення діастазу ніжок m. bulbocavernosus і патологічне збільшення кутів α та β у порівнянні з контрольною групою. Клінічна картина дисфункції тазового дна характеризувалася високою частотою скарг, що свідчило про системний вплив дисфункції тазового дна на урогенітальну, проктологічну та психоемоційну сфери й зниження якості життя жінок. Застосування розробленої комплексної програми фізичної терапії забезпечило статистично значуще (р<0,05) покращення ультразвукових показників (збільшення товщини та ширини м’язів, підвищення модуля Юнга, зменшення діастазу, нормалізацію кутів α і β) та суттєве зменшення частоти скарг упродовж трьох місяців порівняно з вихідними даними та відповідними показниками жінок, які відновлювалися самостійно. Визначено зменшення частоти основних симптомів у підгрупах втручання, тоді як при самостійному відновленні позитивна динаміка була менш вираженою Висновки. Розроблену програму фізичної терапії доцільно застосовувати з метою зменшення структурно- функціональних ознак дисфункції тазового дна, що загрожує психоемоційними розладами, втратою працездатності, зниженням якості життя, тобто для швидшого післяпологового відновлення жінок та повернення їх до повноцінної життєдіяльності.

РОЛЬ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ОПІКИ У ФАРМАКОКОСМЕТОЛОГІЧНОМУ СУПРОВОДІ ПІДЛІТКІВ ІЗ ВУГРОВОЮ ХВОРОБОЮ

2026-06-01T17:37:45+03:00

Вугрова хвороба (акне) є одним із найпоширеніших дерматологічних захворювань у підлітків і часто призводить до значних психосоціальних проблем, зниження самооцінки, тривоги та депресії через видимість уражень на обличчі. Метою дослідження було дослідити роль фармацевтичної опіки у фармакокосметологічному супроводі підлітків із вугровою хворобою. У роботі використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: теоретичний, метод узагальнення, систематизації даних, порівняння, методи вивчення літературних джерел, аналізу, анкетування. Проведено анкетне опитування 40 підлітків, які зверталися до аптеки з метою придбання лікарських засобів для лікування вугрової хвороби. Результати опитування показали, що 80% респондентів мали попередній досвід застосування лікарських засобів для лікування акне. Лише 27,5% підлітків зверталися за консультацією до лікаря. Переважна більшість підлітків (75%), отримали від фармацевтичних працівників повну інформацію щодо умов раціонального застосування лікарських засобів, а також можливих побічних ефектів. Майже чверть підлітків (22,5%) зверталися до послуг косметолога під час лікування акне. У більшості підлітків (60%) акне супроводжувалося легким або помірним психосоціальним впливом, однак у частини пацієнтів воно призводило до суттєвого зниження самооцінки та соціальної активності. Висновки. Комплексний та індивідуалізований підхід до лікування вугрової хвороби у підлітків, заснований на тісній взаємодії лікарів і фармацевтичних працівників (фармацевтів, фармацевтів-косметологів). Фармацевтичні працівники сприяють раціональному використанню лікарських засобів та космецевтиків, профілактиці безвідповідального самолікування та підвищенню комплаєнсу, що забезпечує ефективність і безпеку терапії та покращує якість життя підлітків

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ АСОРТИМЕНТУ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО РИНКУ ПРЕПАРАТІВ ДИКЛОФЕНАКУ В УКРАЇНІ: ДИНАМІКА ЗМІН ЗА 2022 ТА 2025 РОКИ

2026-06-01T17:52:18+03:00

Проблема адекватного знеболення залишається фундаментальним викликом для сучасної медицини, оскільки з больовим синдромом пов'язані до 90% усіх відомих захворювань. На тлі глобального зростання патологій опорно-рухового апарату, від яких страждають понад 1,7 мільярда людей, диклофенак впевнено утримує статус «золотого стандарту» серед нестероїдних протизапальних засобів завдяки оптимальному поєднанню клінічної ефективності та безпеки. Дане дослідження присвячене порівняльному аналізу асортименту препаратів диклофенаку на фармацевтичному ринку України в динаміці воєнного періоду 2022–2025 років. Результати порівняння свідчать, що станом на грудень 2025 року на ринку було представлено 90 торгових назв (ТН) монопрепаратів диклофенаку, що демонструє незначне скорочення асортименту порівняно з 95 позиціями у 2022 році. У структурі лікарських форм (ЛФ) домінують засоби для місцевого застосування – гелі та емульгелі (30%), пероральні форми у вигляді таблеток (20%) та розчини для ін’єкцій (19%). Встановлено абсолютну перевагу натрієвої солі диклофенаку як діючої речовини, що використовується у 91% препаратів, тоді як діетиламінова та калієва солі займають вузькі ніші. Серед вітчизняних виробників лідерами за охопленням різних лікарських форм визначено компанії «Здоров’я» та «Хімфармзавод «Червона Зірка». Окрему увагу приділено комбінованим засобам. Визначено, що ключовим викликом для національної фармацевтики залишається стратегічна залежність від імпорту субстанцій з Індії та Китаю. Перспективним вектором розвитку визначено розширення виробництва вітчизняних активних фармацевтичних інгредієнтів та освоєння високотехнологічних ніш із низькою конкуренцією, зокрема трансдермальних терапевтичних систем та спреїв, що дозволить зміцнити лікарську безпеку держави.

ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЦЕРАМІДІВ В ТЕХНОЛОГІЇ КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ БАР’ЄРНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ШКІРИ

2026-06-01T18:14:56+03:00

Цераміди є ключовими ліпідними компонентами рогового шару шкіри, що забезпечують структурну цілісність епідермального бар’єра, регуляцію трансепідермальної втрати води та захист від дії зовнішніх фізичних і хімічних чинників. Порушення кількісного та якісного складу церамідів асоційоване з розвитком дерматологічних захворювань, включно з атопічним дерматитом, ксерозом та передчасним старінням шкіри, що зумовлює значний науковий і практичний інтерес до перспектив застосування церамідів у засобах по догляду за шкірою тіла. У статті систематизовано сучасні уявлення про будову, класифікацію та основні шляхи утворення церамідів у кератиноцитах. Особливу увагу приділено метаболічним функціям церамідів та регуляції церамідсинтаз, передусім CerS2 та CerS3, які відповідають за формування довголанцюгових і ультра- довголанцюгових церамідів, критично важливих для організації ламелярних ліпідних структур рогового шару. Проведено аналіз факторів, які впливають на ендогенний синтез церамідів та можуть бути використані для підвищення ефективності косметичних засобів. Систематизовано відомості щодо джерел і технологій отримання церамідів для косметичного застосування. Проаналізовано еволюцію підходів від тваринних і хімічно синтезованих церамідів до сучасних рослинних (фітоцерамідів) та біотехнологічно синтезованих сполук, отриманих шляхом ферментації мікроорганізмів і з використанням ферментативного синтезу. Показано переваги біотехнологічного синтезу з точки зору безпеки, екологічності та структурної подібності до ендогенних шкірних церамідів. Узагальнено інформацію щодо застосування церамідів у косметології, їх переваги та недоліки, та обґрунтовано необхідність застосування сучасних систем доставки церамідів у складі косметичних засобів. Отримані висновки узагальнення мають важливе значення для розробки ефективних дерматологічних і косметичних засобів, спрямованих на відновлення та підтримку шкірного бар’єра.

ОТРИМАННЯ БАЗИСНИХ ТА ЛІКАРСЬКИХ ГОМЕОПАТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ NERIUM OLEANDER І ЇХ АНАЛІЗ В УМОВАХ АПТЕКИ

2026-06-01T18:30:47+03:00

Виготовлення лікарських засобів в умовах аптеки дозволяє забезпечити індивідуальний підхід до терапії та раціонально комбінувати діючі речовини залежно від потреб пацієнта. Особливої актуальності це набуває при лікуванні хронічної серцевої недостатності, де гомеопатичні препарати на основі рослинної сировини можуть стати ефективною складовою комплексної терапії завдяки відсутності токсичності та побічних ефектів. Метою роботи є отримання базисного (матрична настойка) та лікарського (гранули) гомеопатичних препаратів на основі рослинної сировини Nerium oleander і їх аналіз в умовах аптечного виробництва. Матеріали та методи. Об’єктом дослідження було свіже листя олеандра звичайного (Nerium Oleander). У ході роботи визначали вологість сировини, сухий залишок та вміст соку за загальноприйнятими фармакопейними методиками. Контроль якості отриманої матричної настойки здійснювали за органолептичними та фізико-хімічними показниками (густина, вміст етанолу, сухий залишок) згідно з вимогами Державної фармакопеї України (ДФУ). Ідентифікацію основних груп біологічно активних речовин (БАР) проводили за допомогою якісних хімічних реакцій. Оцінку якості гомеопатичних гранул «Nerium Oleander Х3» проводили за фармакотехнологічними показниками: однорідність забарвлення, середня маса однієї гранули, кількість злиплих часток, втрата в масі при висушуванні, плинність, а також час розпадання згідно ДФУ. Результати дослідження. На основі визначеного вмісту соку в сировині (19,95%) встановлено, що техно- логію виготовлення матричної настойки «Nerium Oleander» доцільно проводити за методом 1.1.5 ДФУ. Розроблено блок-схеми технологічного процесу приготування матричної настойки методом мацерації та подальшого виготовлення гомеопатичних гранул «Nerium Oleander Х3» шляхом насичення цукрової крупки відповідним розведенням субстанції. Експериментально підтверджено відповідність отриманих препаратів вимогам ДФУ за органолептичними, фізико-хімічними та фармакотехнологічними параметрами та вмістом ідентифікованих БАР (серцевих глікозидів, флавоноїдів, дубильних речовин тощо). Висновки. Науково обґрунтовано та розроблено технологію екстемпорального виготовлення гомеопатичних препаратів Nerium Oleander. Запропоновані методики контролю якості дозволяють гарантувати стабільність та ефективність розроблених лікарських засобів для застосування в кардіологічній практиці

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ДОПОМІЖНИХ РЕЧОВИН НА ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ТА СТРУКТУРНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ У ФОРМІ ПІНИ НАШКІРНОЇ

2026-06-01T20:59:02+03:00

Мета: розробити склад та технологію лікарського засобу ранозагоювальної дії у формі піни нашкірної шляхом розробки стабільних пінових композицій та встановити вплив допоміжних речовин на реологічні, структурні та піноутворювальні властивості системи. Матеріали і методи. Об’єктами дослідження були емульсійні матричні розчини типу «олія–вода», що містили доксицикліну хіклат, декспантенол, цетостеариловий спирт, твін 80, стеаринову кислоту, пропіленгліколь, етанол 95%, метил- і пропілпарабен, воду очищену та гідроксид натрію. Піни одержували шляхом фасування матричних розчинів в аерозольні балони з пропелентом (пропан–бутан–ізобутан). Оцінку макроскопічних характеристик проводили візуально за однорідністю, висотою та кольором піни. Піноутворювальні властивості визначали за показниками: об’ємне розширення, стійкість, об’ємна стабільність, відносна густина та час розширення. В’язкість вимірювали ротаційним віскозиметром при різних швидкостях зсуву, мікроструктуру піни досліджували методом світлової мікроскопії при збільшеннях ×40 та ×100. Результати. Встановлено, що співвідношення піноутворювачів, емульгаторів і стабілізаторів істотно впливає на реологічні та структурні властивості лікарського засобу у формі піни нашкірної. Усі досліджувані системи проявляли псевдопластичний характер течії, що впливало на ефективність дозування та формування піни. Найбільш раціональним за сукупністю показників виявився склад №4, який характеризувався максимальним об’ємним розширенням (210±2,88%), мінімальним відтоком рідини (15±0,2%), найвищою об’ємною стабільністю (90±1,52%) та відносною густиною (0,6012). Мікроскопічний аналіз показав, що оптимальна дисперсність бульбашок (100–300 мкм) у поєднанні зі збалансованою в’язкістю дисперсійного середовища забезпечує формування структурованої, кремоподібної та стабільної піни. Встановлено, що підвищення вмісту цетостеарилового спирту та стеаринової кислоти сприяє зміцненню структури піни, тоді як надлишок пропіленгліколю знижує її стабільність. Висновки. Науково обґрунтовано склад і технологію піни нашкірної ранозагоювальної дії на основі доксицикліну хіклату та декспантенолу. Доведено, що реологічні, піноутворювальні, фізико-хімічні та структурні властивості піни визначаються збалансованим вмістом емульгаторів, стабілізаторів і в’язкістю дисперсійного середовища. Встановлено, що оптимальний склад забезпечує формування однорідної, стабільної, кремоподібної піни з високою об’ємною стабільністю, здатністю утримувати рідину та сприятливими характеристиками для нашкірного застосування. Отримані результати підтверджують перспективність використання піни нашкірної як ефективної лікарської форми для місцевої терапії та загоєння ран

ОГЛЯД СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ДЛЯ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ФАХІВЦІВ В УКРАЇНІ

2026-06-01T21:07:13+03:00

У статті проведено аналіз сучасної системи безперервного професійного розвитку (БПР) для фармацевтичних фахівців в Україні. Реформа атестації, закріплена у Законі України № 4246-IX, Наказах МОЗ України № 446 (2019 р.), № 650 (2025 р.), № 781 (2025 р.) та Постанові КМУ № 725 (2021 р.), визначила БПР як ключовий механізм підтвердження професійної компетентності. Особливу увагу приділено ролі фасилітаторів та «груп рівних», які забезпечують організацію освітніх заходів, формування портфоліо та документальне підтвердження результатів навчання. Проаналізовано динаміку розвитку системи: кількість акредитованих провайдерів зросла з 452 у 2022 р. до 660 у 2026 р., що становить приріст на 46%. Кількість освітніх заходів збільшилася більш ніж у 4,3 раза – з 9 312 у 2022 р. до 40 474 у 2026 р., причому найбільший приріст відбувся у 2025 р. (+103,5%). Це свідчить про масштабування системи та активне розширення освітніх можливостей, що забезпечує доступність і гнучкість навчання для фахівців. Система БПР враховує соціальні та форс-мажорні обставини (відпустки, стан здоров’я, надзвичайні ситуації, військові дії), дозволяючи адаптувати вимоги до кількісних показників. Особлива увага приділяється обов’язковим темам, таким як інформаційна та цифрова грамотність, етичні та правові аспекти професійної діяльності, надання екстреної медичної допомоги та забезпечення інфекційної безпеки, робота з особами, які постраждали від насильства чи воєнних конфліктів, а також дотримання клінічних протоколів та стандартів медичної практики, що є необхідними для проходження атестації. Окремо розглянуто особливий порядок нарахування балів у 2022–2024 рр., який мав перехідний характер і не враховується при атестації, стимулюючи фахівців до активного розвитку у наступні роки. Зроблено висновок, що запроваджені зміни формують нову модель атестації, орієнтовану на безперервність навчання, практичну відповідність знань та інтеграцію у міжнародні стандарти професійної діяльності

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ВИГОТОВЛЕННЯ ГЕЛЮ ПРОТИЗАПАЛЬНОЇ ТА АНАЛГЕЗУВАЛЬНОЇ ДІЇ

2026-06-01T21:22:28+03:00

Захворювання опорно-рухового апарату є однією з провідних причин інвалідності в усьому світі, і біль є найпоширенішою скаргою, а поширеність болю дорослих в ньому може коливатися від 18 до 80%. Медичні витрати, пов'язані з лікуванням та доглядом за захворюваннями опорно-рухового апарату, становлять приблизно 16,2% усіх медичних витрат, створюючи значне економічне навантаження для суспільства. Тягар опорно-рухових захворювань продовжує зростати зі зростанням кількості населення, урбанізацією, сучасним транспортом та збільшенням тривалості життя. Метою роботи було визначення концентрації гідрофільного неводного розчинника та розроблення технології виготовлення гідрогелю оригінального складу з тієнофлогіном протизапальної та аналгезувальної дії. Матеріали та методи. Об’єктами дослідження стали зразки гідрогелю із оригінальною синтезованою доцентом кафедри фармацевтичної хімії С. Власовим (завідувачка кафедри проф. В. Георгіянц) субстанцією тієнофлогін, виготовлені з використанням різних технологічних параметрів. Було використано загальноприйняті органолептичні (зовнішній вигляд, колір, запах тощо), фізичний (потенціометричне визначення рН), структурно-механічні (структурна в’язкість, напруга і швидкість зсуву, тиксотропні властивості), біофармацевтичні (осмотичні властивості), фармакотехнологічні (опис, однорідність, маса вмісту контейнера) методи досліджень. Дослідження проводили за методиками, наведеними у Державній фармакопеї України (ДФУ). Результати дослідження. Розроблено технологію виготовлення гідрогелю для комплексної терапії м’язово- скелетного больового синдрому на основі оригінальної субстанції тієнофлогін. Експериментальні зразки готували з урахуванням фізико-хімічних властивостей тієнофлогіну, з утворенням тонкої суспензії в гідрогелевому середовищі. При кімнатній температурі у ємність № 1 наливали воду очищену, до якої поступово додавали аристофлекс, перемішували і залишали для набухання на 15–20 хв, після чого перемішували мішалкою гомогенізатора при 80–100 об/хв до розчинення, загущення маси і утворення гелю. Після цього до гелю додавали гліцерин, гермабен, перемішували до розчинення. У ємність № 2 зважували тієнофлогін і додавали необхідну кількість диметил- сульфоксиду, перемішували до однорідності. Далі дисперсію тієнофлогіну в диметилсульфоксиді з ємності № 2 додавали до гелю у ємність № 1 і гомогенізували за допомогою гомогенізатора зі швидкістю 100 об/хв однорідності; далі вводили ефірну олію лимону і продовжували перемішувати до однорідності, після чого передавали на фасування. Виготовлений гель є однорідною в’язкою гелеподібною масою світло-жовтого кольору зі слабким специфічним запахом, властивим ефірній олії лимону. Готовий гідрогель фасують і пакують у скляні (пластикові) контейнери. Висновки. Обґрунтовано концентрацію гліцерину, технологічні параметри та розроблено технологію виготовлення гідрогелю оригінального складу, який складається зі стадій відважування та відмірювання інгредієнтів, отримання гелевої основи, одержання тонкої суспензії, виготовлення гідрогелю, фасування гелю в полімерні контейнери, паковання у пачки та паковання пачок у коробки. Визначено технологічні та критичні параметри технології виготовлення оригінального гідрогелю. Визначено технологічні та критичні параметри технології виготовлення гідрогелю

ДОСЛІДЖЕННЯ АСОРТИМЕНТУ ПРОТИПАРКІНСОНІЧНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ НА ФАРМАЦЕВТИЧНОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

2026-06-01T21:31:02+03:00

У статті наведено результати маркетингових досліджень асортиментного портфелю протипаркінсонічних лікарських засобів на фармацевтичному ринку України з урахуванням анатомо-терапевтично-хімічної класифікації, форм випуску, країн-виробників та підприємств-виробників. Дослідження здійснювали з використанням офіційних джерел інформації, дані з яких були вивчені, структуровані та систематизовані з використанням статистичного, логічного і графічного методів. У результаті проведеного аналізу встановлено, що станом на лютий 2026 року на фармацевтичному ринку України група N04 «Протипаркінсонічні засоби» нараховує 93 торгівельних найменувань (ТН) лікарських препаратів. За результатами сегментації ринку досліджуваної групи лікарських засобів за ознакою країни виробництва встановлено переважання препаратів закордонного виробництва (76%). Серед них найбільшу кількість лікарських засобів зареєстровано від виробників зі Словенії (14 ТН), Індії (12 ТН), Німеччини (10 ТН), Фінляндії (9 ТН) та Греції (8 ТН). В Україні виробляють протипаркінсонічні препарати тільки 4 фармацевтичні компанії, серед яких лідером є ТОВ «Фарма Старт» з часткою 50% від загальної кількості торгівельних найменувань вітчизняного виробництва. Встановлено, що на фармацевтичному ринку України протипаркінсонічні лікарські засоби представлені трьома лікарськими формами, при цьому більшість препаратів (93,5 % досліджуваної групи) випускаються у твердих лікарських формах, з яких лише один засіб у формі капсул. У структурі таблетованих лікарських засобів препарати з традиційним вивільненням (79,1 %) кількісно переважають над засобами з пролонгованою дією. При цьому в асортименті 22 вітчизняних таблетованих препаратів лише один представлений у формі таблеток із пролонгованим вивільненням.

ВАЛІДАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ВИРОБНИЦТВА ІН’ЄКЦІЙНОГО ЛІКАРСЬКОГО ПРЕПАРАТУ У ПОЛІЕТИЛЕНОВИХ АМПУЛАХ

2026-06-01T21:40:11+03:00

Процес валідації виробництва лікарського засобу триває протягом всього життєвого циклу продукту, що гарантує якість готового продукту та враховує усі можливі зміни при випуску препарату. Метою роботи є проведення перспективної валідації технологічного процесу та підтвердження, що процес виробництва препарату Магнію сульфат, розчин для ін’єкцій 250 мг/мл по 5 мл в ампулах з поліетилену, призводить до результатів, які відповідають заздалегідь встановленим критеріям прийнятності. Об’єктом дослідження був Магнію сульфат, розчин для ін’єкцій 250 мг/мл по 5 мл в ампулах з поліетилену. Методи дослідження: незалежний контроль проведення технологічного процесу, зважування сировини на електронних вагах, контроль параметрів технологічного процесу за допомогою вимірювальних приладів, фізико-хімічний контроль напівпродуктів згідно внутрішньої документації виробника. Сформовано перелік валідаційних випробувань, критеріїв та методик для проведення валідації технологічного процесу виробництва препарату Магнію сульфат, розчин для ін’єкцій 250 мг/мл по 5 мл в ампулах з поліетилену. Під час проведення валідації технологічного процесу виробництва на прикладі препарату Магнію сульфат, розчин для ін’єкцій 250 мг/мл по 5 мл в ампулах з поліетилену доведено, що визначені та підтверджені критичні параметри технологічного процесу та установлені припустимі відхилення показників якості продуктів дозволяють отримати препарат належної якості, Підтверджено порядок виконання технологічних операцій та значення окремих контрольних точок. Встановлено, що технологічне обладнання дільниці забезпечує відтворюваність параметрів технологічного процесу у встановленому діапазоні