ДИНАМІКА РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГОСТРИМ КАЛЬКУЛЬОЗНИМ ХОЛЕЦИСТИТОМ ДО ТА ПІСЛЯ ХОЛЕЦИСТЕКТОМІЇ ПІД ВПЛИВОМ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ВТРУЧАННЯ

Анотація

Мета дослідження – визначити динаміку рівня тривожності пацієнтів із гострим калькульозним холециститом (ГКХ) до та після холецистектомії під впливом реабілітаційного втручання. У дослідження увійшли 120 пацієнтів, які ургентно були направлені у хірургічне відділення для ЛХЦ. Пацієнти поділялися за віковими категоріями: група А – від 18 до 44 років (n=40), із яких жінки (n=34) і чоловіки (n=6); група В – пацієнти від 45 до 59 років (n=40), із яких жінки (n=34) і чоловіки (n=6); група С – пацієнти віком від 60 до 74 років (n=40), із яких жінки (n=31) і чоловіки (n=9). Дослідження просте, рандомізоване. Групи А1, В1, С1 були контрольними, а пацієнтам груп А2, В2, С2 проводилося реабілітаційне втручання за розробленими нами програмами реабілітації. Методи: опитувальники тривожності Спілбергера, що включає шкалу особистісної тривожності (ОТ) та шкалу ситуативної тривожності (СТ). Методи математичної статистики: використовували t-критерій Стьюдента для залежних та незалежних вибірок, рівень значимості p<0,05. Між групами А1 – А2, В1 – В2, С1 – С2 за результатами первинного опитування статистично достовірної різниці встановлено не було (р>0,05). Рівні СТ і ОТ у групах А1, А2, В1, В2 були в діапазоні тривожності помірного ступеня а у пацієнтів груп С1 і С2 – високого ступеня. Після реабілітаційних утручань тільки у групі пацієнтів А2 молодого віку, які отримували РВ, установлено статистично достовірне зниження (р<0,05) СТ та ОТ, проте пацієнти цієї групи не досягли зниження тривожності до помірного ступеня. Під час повторного опитування пацієнтів груп А1, В1, С1, як і В2, С2 у день виписки рівень тривожності статистично не знизився (р>0,05). У всіх груп після виписки рівень ОТ і СТ був помірного ступеня. Реабілітаційне втручання, що включало залучення пацієнта до формування реабілітаційних цілей, форм та методів реабілітації, післяопераційне навчання ранньої вертикалізації, мобілізації, дихальних та інших терапевтичних вправ, посприяло зниженню СТ і ОТ тільки у групі пацієнтів А2 молодого віку (p<0,05). Пацієнти похилого та середнього віку з ГКХ після ЛХЦ потребують більш тривалого реабілітаційного втручання.