ПОСТТРАВМАТИЧНА ЕПІЛЕПСІЯ: КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОТИСУДОМНОЇ ТЕРАПІЇ ТА РОЛЬ ПРОГРАМИ «ДОСТУПНІ ЛІКИ»

Анотація

Посттравматична епілепсія (ПТЕ) є одним із найбільш серйозних ускладнень черепно-мозкової травми (ЧМТ), особливо в умовах воєнного конфлікту, коли частота проникаючих та вибухових ушкоджень головного мозку значно зростає. За даними літератури, ризик розвитку ПТЕ після тяжкої ЧМТ становить 7–39%, а після проникаючої – понад 57%. Хвороба часто має хронічний перебіг, суттєво погіршує якість життя пацієнтів, призводить до інвалідизації працездатного населення та створює значне соціально-економічне навантаження на систему охорони здоров’я. Незважаючи на сучасні досягнення в неврології та фармакотерапії, питання ефективної профілактики та лікування ПТЕ залишаються дискусійними, зокрема через відсутність надійних біомаркерів для прогнозування розвитку нападів та обмежену ефективність існуючих протинападових препаратів (ПНП) у запобіганні пізньої ПТЕ. Метою дослідження було проаналізувати клінічну ефективність та безпеку протинападових препаратів різних поколінь у профілактиці та лікуванні посттравматичної епілепсії на основі даних міжнародних клінічних випробувань, наукових публікацій та вітчизняних спостережень, а також оцінити вплив державної програми «Доступні ліки» на доступність сучасної фармакотерапії та формування реальної клінічної практики в Україні. У роботі використано дані міжнародних наукових баз, клінічних рекомендацій, аналітичних публікацій, а також офіційні нормативні документи Міністерства охорони здоров’я України – зокрема, Державний реєстр лікарських засобів (станом на вересень 2025 року) та перелік лікарських засобів, що входять до Програми державного відшкодування «Доступні ліки» (станом на 1 липня 2025 року). Застосовано методи інформаційного пошуку, узагальнення, порівняльного, маркетингового (аналіз за виробниками, формами випуску, ринковою представленістю) та системного аналізу наукової, клінічної та регуляторної інформації. Аналіз показав, що леветирацетам є оптимальним препаратом першої лінії для профілактики ранніх пост-травматичних нападів (до 7 діб після ЧМТ), маючи сприятливий профіль безпеки та ефективності. Фенітоїн і карбамазепін ефективні лише у запобіганні ранніх, але не пізніх нападів, тому їх застосування обмежене гострим періодом. Профілактичне призначення ПНП у гострому періоді ЧМТ не запобігає розвитку хронічної ПТЕ. Новіші препарати (лакозамід, ламотриджин) демонструють потенційну нейропротекторну дію, проте їх роль у профілактиці ПТЕ потребує подальшого вивчення. У рамках Програми «Доступні ліки» представлено 6 МНН ПНП (35% від зареєстрованих у країні), переважно у таблеткових формах. Українські виробники домінують у виробництві карбамазепіну, тоді як для ламотриджину та леветирацетаму ширше представлені міжнародні компанії. Виявлено значні коливання розміру доплат для однакових МНН залежно від виробника, лікарської форми та дозування. Препарати з нульовою доплатою (зокрема, дисперговані таблетки ламотриджину та леветирацетам у всіх дозуваннях) забезпечують кращу приверженість до терапії. Леветирацетам є найбільш оптимальним варіантом початкової терапії ПТЕ завдяки клінічній ефективності, безпеці та повній фінансовій доступності в рамках Програми «Доступні ліки». Програма забезпечує базовий вибір ПНП, проте її обмеженість (лише 35% зареєстрованих МНН) та істотні цінові розбіжності між еквівалентними препаратами вказують на необхідність розширення переліку та впровадження єдиних підходів до ціноутворення. Для забезпечення стабільного терапевтичного ефекту при хронічному перебігу ПТЕ критично важливим є врахування не лише клінічних, а й економічних аспектів призначення лікування, зокрема шляхом вибору препаратів з мінімальною або нульовою доплатою.