ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ-ФАРМАЦЕВТІВ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Анотація

У статті розглядається проблема формування професійної компетентності майбутніх фармацевтів як ключового компонента їхньої професійної підготовки. Професійна компетентність визначається як інтегральна характеристика особистості, що включає знання, уміння, навички та ціннісні орієнтири, необхідні для ефективної взаємодії у професійному середовищі. Визначено, що важливу роль відіграє особистісний компонент, який формується на основі наявності в майбутнього фармацевта мотивів і потреб працювати, особистих прагнень і завдань, зацікавленості поглибленим вивченням фахових дисциплін. Виділено основні складники професійної компетентності майбутнього фармацевта: спеціальну компетентність (знання фармакологічних, медичних, технічних характеристик); управлінську (знання законів і правил розвитку фармацевтичного бізнесу); психологічну (спілкування з партнерами по фармацевтичному ринку); правову (знання нормативної правової бази з фармацевтичній діяльності). Визначено основні завдання формування професійної компетентності в майбутніх фармацевтів: визначення сутності поняття професійної компетентності у фармацевтичному контексті; аналіз педагогічних технологій; практична реалізація педагогічних умов формування професійних компетентностей студентів-фармацевтів. Проаналізовано педагогічні умови, методи й засоби, що сприяють розвитку професійних навичок у студентів фармацевтичних спеціальностей. Особливу увагу приділено інтерактивним формам навчання, рольовим іграм, кейс-методу, рефлексивним практикам. З’ясовано, що ефективне формування професійних компетентностей забезпечується поєднанням фундаментальної теоретичної підготовки, практичного навчання, виробничих практик і застосування інноваційних освітніх технологій. Структурними компонентами професійної компетентності майбутнього фармацевта визначено такі: мотиваційний (усвідомлення необхідності постійного підвищення рівня професійної компетенції); особистісний (гнучкість та критичність мислення); комунікативний (уміння конструктивно спілкуватися із хворими, лікарями, колегами); контрольно-рефлексивний (бути здатними до рефлексії своєї діяльності, регулювати свій емоційний стан і поведінку). Особливу увагу приділено ролі інтеграції міждисциплінарних зв’язків, розвитку комунікативних умінь, етичної культури та здатності до самостійного ухвалення рішень.