ВІДНОСНА ВОЛОГІСТЬ ЯК ЧИННИК МІКРОКЛІМАТУ ТА ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНИ ТА ІТАЛІЇ

Анотація

Вологість повітря є одним із провідних екологічних чинників, що визначає якість внутрішнього середовища та стан здоров’я населення. Метою роботи було висвітлити та зробити порівняльний аналіз впливу різного рівня вологості повітря в приміщенні на здоров’я населення в Україні та Італії. Проведений пошук, систематичний огляд і метааналіз публікацій за допомогою баз даних наукової літератури MEDLINE, Scopus®, ResearchGate, PubMed та Google Scholar. У роботі узагальнено сучасні наукові дані щодо впливу вологості на функціональний стан респіраторної системи, поширення інфекційних агентів і формування безпечного мікроклімату житлових і громадських приміщень. Показано, що відхилення відносної вологості від оптимального діапазону мають двобічний негативний ефект. Зниження показників нижче 30–40% у період опалення асоціюється з дегідратацією слизових оболонок, порушенням мукоциліарного кліренсу, зниженням місцевого імунного захисту та підвищенням ризику передачі респіраторних вірусних інфекцій. Водночас підвищена вологість понад 60–70% сприяє конденсації вологи, розвитку плісняви та мікробіологічній контамінації повітря, що пов’язано з алергічними реакціями, загостренням хронічних респіраторних захворювань і погіршенням технічного стану будівельних конструкцій. Обґрунтовано, що кліматичні особливості регіону визначають характер ризиків: в умовах України актуальною проблемою є надмірна сухість повітря в опалювальний період, тоді як у країнах із середземноморським кліматом частіше спостерігається хронічно підвищена вологість. Оптимальним для підтримання здоров’я людини вважається діапазон 40–60% відносної вологості. Підтримання цього рівня потребує системного моніторингу та застосування інженерно-технічних заходів регулювання мікроклімату. Контроль вологості слід розглядати як важливий компонент профілактики інфекційних і неінфекційних респіраторних захворювань та складову стратегій громадського здоров’я.