ГІПЕРУРИКЕМІЯ – ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ПОДАГРА
DOI:
https://doi.org/10.32782/health-2024.1.5Ключові слова:
безсимптомна гіперурикемія, артеріальна гіпертензія, менопаузальний синдромАнотація
Важкість подагри та ризик її виникнення значною мірою залежать від тривалості та ступеню гіперурикемії (ГУ). Проте у переважної більшості пацієнтів із безсимптомною ГУ немає клінічних ознак подагри. Існують істотні докази, які підтверджують, що безсимптомна ГУ патогенетично пов’язана із серцево-судинними захворюваннями, у тому числі артеріальною гіпертензією (АГ), особливо у жінок у менопаузальному періоді. Метою дослідження було проаналізувати особливості перебігу АГ у поєднанні з менопаузальним синдромом та оцінити взаємозв'язок безсимптомної ГУ залежно від клінічного перебігу менопаузального синдрому. Нами проведено обстеження 105 жінок, хворих на АГ II стадії у поєднанні з менопаузальним синдромом, які становили основну групу. Контрольну групу становили 20 пацієнток з АГ II стадії без проявів менопаузального синдрому. Середній вік хворих основної групи становив 51±1,8 року, контрольної – 52±2,4 року. Тривалість АГ у обстежених хворих основної групи за даними анамнезу становила 7,8±1,1 року, у пацієнток контрольної групи – 7,9±1,3 року. Усі пацієнтки знаходилися у менопаузальному періоді. Результати дослідження демонструють, що наявність менопаузального синдрому у жінок не тільки суб'єктивно, а й об'єктивно погіршує клінічний перебіг АГ. Установлено, що рівень офісного систолічного та діастолічного артеріального тиску (АТ), зміни добового профілю АТ, збільшення частоти гіпертонічних кризів залежать від важкості перебігу менопаузального синдрому та більш виражені у пацієнток із більш важким перебігом. Показано, що у даної категорії жінок відзначається зростання рівня безсимптомної ГУ зі збільшенням важкості менопаузального синдрому. Докази взаємозв’язку безсимптомної ГУ з особливостями перебігу менопаузального синдрому у жінок, хворих на АГ, диктують необхідність своєчасної її діагностики та корекції.
Посилання
Подагра / В.М. Коваленко та ін. Київ : Моріон, 2022. 72 с.
Кушніренко С.В., Савицька Л.М., Бевзенко Т.Б., Ротова С.О., Лисянська О.Ю. Безсимптомна і симптомна гіперурикемія: інноваційна стратегія лікування. Сімейна медицина. 2023. № 3(105). С. 63–70.
Zhu Y, Pandya BJ, Choi HK. Comorbidities of gout and hyperuricemia in the US general population: NHANES 2007–2008. Am J Med. 2012. № 125(7). P. 679–687. DOI: 10.1016/j.amjmed.2011.09.033, indexed in PubMed: 22626509.
Chen-Xu M., Yokose C., Rai S.K. et al. Contemporary Prevalence of Gout and Hyperuricemia in the United States and Decadal Trends: The National Health and Nutrition Examination Survey, 2007–2016. Arthritis Rheumatol. 2019. № 71(6). Р. 991–999. DOI: 10.1002/art.40807.
Kumar A.U.A., Browne L.D., Li X. et al. Temporal trends in hyperuricaemia in the Irish health system from 2006–2014: A cohort study. PLoS One. 2018. № 13(5). Р. 198–197. DOI: 10.1371/journal.pone.0198197.
Juraschek S.P., Miller E.R. 3rd, Gelber A.C. Body mass index, obesity, and prevalent gout in the United States in 1988–1994 and 2007–2010. Arthritis Care Res (Hoboken). 2013. № 65(1). Р. 127–132. DOI: 10.1002/acr.21791.
Jamnik J., Rehman S., Blanco Mejia S. et al. Fructose intake and risk of gout and hyperuricemia: a systematic review and meta-analysis of prospective cohort studies. BMJ Open. 2016. № 6(10). Р. 1–9. DOI: 10.1136/bmjopen-2016-013191.
Choi HK, McCormick N, Yokose C. Exscess comorbitiesin gout: the causal paradigm and pleiotropic approaches to care. Nat Rev Rheumatol. 2022. № 18(2). Р. 97–111.
Perez-Ruiz F., Becker M.A. Inflammation: a possible mechanism for a causative role of hyperuricemia/gout in cardiovascular disease. Curr Med Res Opin. 2015. № 31(Suppl 2). Р. 9–14. DOI: 10.1185/03007995.2015.1087980.
Khanna P., Johnson R.J., Marder B. et al. Systemic Urate Deposition: An Unrecognized Complication of Gout? J Clin Med. 2020. № 9(10). Р. 3204. DOI: 10.3390/jcm9103204.
Mumford S.L., Dasharathy S.S., Pollack A.Z. et al. Serum uric acid in relation to endogenous reproductive hormones during the menstrual cycle: findings from the BioCycle study. Human Repr. 2013. № 28(7). Р. 1853–1862.
Nicholls A., Snaith M.L., Scott J.T. Effect of oestrogen therapy on plasma and urinary levels of uric acid. Br. Med. J. 1973 № 1(5851). Р. 449–451.
Hak A.E., Choi H.K. Menopause, postmenopausal hormone use and serum uric acid levels in US women–the Third National Health and Nutrition Examination Survey. Arthritis Res. Therapy. 2008. № 10(5). Р. 116.
Zitt E, Fischer A, Lhotta K, et al. Sex- and age-specific variations, temporal trends and metabolic determinants of serum uric acid concentrations in a large population-based Austrian cohort. Sci Rep. 2020. №. 10(1). Р. 7578. DOI: https://doi.org/10.1038/s41598-020-64587-z.
Mancia G., Kreutz R., Brunstrom M. et al. 2023 ESH Guidelines for the management of arterial hypertension. The Task Force for the management of arterial hypertension of the European Society of Hypertension Endorsed by the European Renal Association (ERA) and the International Society of Hypertension (ISH). J. Hypertens. 2023. № 41(12). Р. 1874–2071. DOI: 10.1097/HJH.0000000000003480.
Bombelli M, Ronchi I, Volpe M et al. Prognostic value of serum uric acid: new-onset in and outof-office hypertension and long-term mortality. J Hypertens 2014. № 32 (6). Р. 1237–1244. DOI: 10.1097/HJH.0000000000000161, indexed in PubMed: 24675682.
Grayson PC, Kim SY, LaValley M et al. Hyperuricemia and incident hypertension: a systematic review and metaanalysis. Arthritis Care Res (Hoboken) 2011. №63 (1). Р. 102–10. DOI: 10.1002//acr.20344, indexed in PubMed: 20824805.
Williams B, Mancia G, Spiering W, et al. 2018 ESC/ESH Guidelines for the management of arterial hypertension. European Heart Journal. 2018. № 39(33). Р. 3021–104. DOI:10.1093/eurheartj/ehy339.
Perez-Ruiz F, Marimon E, Chinchilla SP. Hyperuricaemia with deposition: latest evidence and therapeutic approach. Ther Adv Musculoskelet Dis. 2015. № 7(6). Р. 225–233. DOI: 10.1177/1759720X15599734.
Kim K.Y., Shumacher H.R. et al. A literature review of epidemiology and treatment in acute gout. Clin.Ther. 2003. № 25(6). Р. 1593–1617.