ОСОБЛИВОСТІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПРИ ОПІКОВІЙ ТРАВМІ НА ЕТАПАХ ВІДНОВНОГО ЛІКУВАННЯ

Анотація

Розглянуто актуальні питання комплексної фізичної терапії та реабілітаційного менеджменту пацієнтів з опіковою хворобою. На підставі аналізу вітчизняного та міжнародного досвіду обґрунтовано необхідність мультидисциплінарного підходу, що охоплює гостру, проміжну та довготривалу фази реабілітації. Особливу увагу приділено засобам профілактики контрактур, зокрема методам раннього позиціонування та шинування. Визначено роль кінезотерапії та працетерапії у відновленні функціональної незалежності та працездатності пацієнтів. Окремий акцент зроблено на важливості психологічної підтримки та соціальної реінтеграції постраждалих. Мета. Обґрунтувати необхідність використання комплексної системи фізичної терапії пацієнтів з опіковою хворобою у гострій, проміжній та довготривалій фазах реабілітації, спрямованої на профілактику розвитку контрактур та тугорухливості у суглобах, відновлення функціональної незалежності та успішну психосоціальну реінтеграцію постраждалих. Матеріали та методи. Вивчення науково-методичної літератури, клінічних протоколів МОЗ України та сучасних міжнародних рекомендацій, зокрема досвіду фахівців з Великої Британії та США щодо лікування та реабілітації при опікових травмах. Результати. У ході роботи встановлено, що опікова травма спричиняє низку системних патологічних реакцій, які потребують диференційованого втручання залежно від стадії загоєння опіку. Клінічні дані підтверджують, що використання алгоритмів гіперкорекції при позиціонуванні та індивідуально виготовлених шин суттєво знижує ризик формування контрактур. Інтеграція трудової терапії у реабілітаційний процес дозволяє не лише покращити біомеханіку кінцівок, а й сформувати стійкі компенсаторні навички, необхідні для повсякденного життя. Окрім того, встановлено, що ранній психологічний супровід та адекватний контроль болю є критично важливими для збереження мотивації пацієнта до виконання терапевтичних вправ. Висновки. Успішна реінтеграція постраждалих від опікових травм можлива лише за умови безперервності терапевтичного циклу від моменту госпіталізації до амбулаторного етапу. Пріоритетним вектором розвитку опікової реабілітації є перехід від пасивного догляду до активної стратегії самостійних тренувань. Відновлення біомеханіки рухів та корекція психоемоційного стресу дозволяють значно підвищити рівень повернення пацієнтів до професійної діяльності. Таким чином, мультидисциплінарна модель, що поєднує фізичні, ерготерапевтичні та психосоціальні аспекти, є найбільш ефективним інструментом подолання довгострокових наслідків опікової травми